Виступ на урочистому обіді в Гамбурзі

Шановний мер, Високоповажні пані та панове!

Я — президент Естонської Республіки. Коли я бачу перед собою яскраві шпилі вільного ганзейського міста Гамбург, то відчуваю, що я вдома, у старому ганзейському місті Реваль [німецька назва міста Таллінн — прим. перекладача] на березі Фінської затоки. Сьогодні я маю виконати почесний обов'язок, обов'язок, який я вважаю вкрай важливим: передати вам послання від моєї країни, розташованої не так і далеко від Гамбурга.

Ганзейський дух, з яким все ще відчувають взаємозв'язок не лише Таллінн, а й інші міста Естонії, завжди був духом відкритості. Однак він також був і духом ініціативи, ба навіть бойовим, коли на карту ставились свобода і безпека.

У мене вдома, в залі Талліннської ратуші, викарбувано надпис німецькою, який ілюструє ганзейський дух: "Furchte Gott, rede die Wahrheit, tue Recht und scheue niemand" [Бійся Бога, кажи правду, чини справедливо і нікого не лякайся — прим. перекладача]. Слідуючи цій багатовіковій настанові, я хотів би відкрито сказати вам правду так, як її розуміє мій народ і я.

Свобода кожної людини, свобода економіки та торгівлі, а також свобода розуму, культури та науки нерозривно пов'язані між собою. Вони утворюють передумову життєздатної демократії. Естонці не втрачали віри в неї протягом десятиліть тоталітарного гніту. Свобода, поняття свободи, розвивається в нашій країні протягом багатьох століть завдяки нашим відносинам з рештою Європи. Можливо це буде нескромним, але дозволю собі стверджувати, що в східній частині Центральної Європи навряд чи є інший народ, який колись чи зараз тісніше пов'язаним з Європою, ніж естонський народ. Сьогодні це можна побачити у житті навіть найневибагливіших моїх співвітчизників.

Оскільки ми належимо до західноєвропейського суспільства, і, нажаль, ми живемо на землі, яка є геостратегічно дуже вразливою, у нас розвинувся сильніший інстинкт, ніж у більшості європейців, щоб розпізнати проблеми та загрози, які виявляються в наших околицях. У сучасному світі ця здатність практично втрачена. Наочно це можна проілюструвати на прикладі мікробів: хто з ними мав справу, той знає як вони діють, в той час як звичайна людина просто їх боїться. Тому саме завдяки і нам, забутим світом малим балтійським народам, мирно і без жодної краплі пролитої крові рухнув Радянський Союз. Ми діяли відповідно до нашого розуміння здорового глузду, навіть часто в супереч багатьом конформістським попередженням.

Скажу відверто, як велить стара максима в нашій Ратуші, що мій народ і я з певною тревогою спостерігаємо за тим, наскільки мало Захід розуміє процеси, які зараз відбуваються на просторах Росії.

З суб'єктивної точки зору зрозуміло, що розпад Радянського Союзу змусив Захід відчути своєрідний тріумф. Суб'єктивно також зрозуміло, що Захід покладає всі свої надії і сподівання на справжні реформаторські сили в Росії. Однак це привело до того, що Захід попав у полон самообману.

Всі ми, включаючи естонців та інші народи Центральної та Східної Європи, так же як і Захід хочемо бачити Росію економічно і соціально стабільною. Але, коли ми дивимось на процеси останніх років, нас охоплює відчуття, що ми рухаємося від нашої мети в протилежний бік.

Що турбує естонців, і не тільки їх, у сучасному розвитку Європи? Ми були вражені тим, що Захід запросив російські війська і танки в Сараєво. З часу Бісмарка і Берлінського конгресу 1878 року політика Заходу полягала в тому, щоб задля миру тримати росіян якнайдалі від Балкан. Заради цього після Другої Світової війни Сполучені Штати та Захід інвестували більше 80 мільярдів доларів, щоб підтримати режим Тіто [Йосиф Тіто, колишній багаторічний незмінний лідер Югославії — прим. перекладача] і запобігти виходу СРСР на береги Адріатики.

Давайте поставимо собі запитання: чи можна державі, яка сама має надскладні неврегульовані етнічні та етичні проблеми, довірити роль арбітра і миротворця в інших державах, які також мають етнічні проблеми? Занепокоєння ще більше зростає після розгляду одого з останніх документів Міністерства закордонних справ Росії. У ньому зазначено, що проблеми етнічних російських груп в сусідніх країнах можуть вирішуватись нею не лише дипломатичними засобами. А ці етнічні російські групи, між іншим, нерідко з'являлись в результаті окупацій та масових депортацій корінного населення.

З цього московського меморандуму можна зробити висновок про те, що, якщо необхідно, можуть бути також вжиті інші заходи. Що стосується того, якими можуть бути ці заходи, то ми, естонці, та й інші малі країни, їх пам'ятаємо з гіркого досвіду нашої недавньої історії.

Тому я стурбований тим, що у російській зовнішній політиці та російській політичній філософії знову перемагає ірраціоналізм. Багато років тому Солженіцин закликав росіян попрощатися з імперією, зосередитись на собі. Він використовував слово "самообмеження" і вимагав, щоб росіяни вирішували власні економічні, соціальні, а також інтелектуальні проблеми. Нехтуючи настановою свого великого співвітчизника, провідні російські політики раптом знову почали відкрито говорити про "особливу роль" Росії в якості "миротворця" на всій території колишнього СРСР. Пан Караганов, один з найближчих радників президента Єльцина, нещодавно висловився наче між іншим, але насправді жорстко, коли сказав, що Росія повинна відігравати роль "primus inter pares" — першої серед рівних — на всій території колишньої радянської імперії. Це мені нагадує фразу Джорджа Орвелла про радянський комунізм: "Усі рівні, але деякі з них рівніші за інших"!

Чому нова посткомуністична Росія, яка стверджує, що відкинула огидні традиції СРСР, наполегливо відмовляється визнати, що балтійські народи — естонці, латиші та литовці — були окуповані та приєднані проти їх волі і всупереч міжнародному праву спочатку в 1940 році, потім у 1944-у, і що це поставило під загрозу їх існування після п'яти десятиліть радянізації та русифікації? Навіть сьогодні московський заступник міністра закордонних справ пан Крилов у своїй відповіді на запит прибалтійських держави офіційно заявляє, що в 1940 році Естонія, Латвія та Литва "добровільно" приєдналися до СРСР. Ще трохи і він заявить, що десятки тисяч естонців, включаючи мене і мою сім'ю, "добровільно" дозволили депортувати себе до Сибіру.

Шановні пані та панове, як можна це сприймати спокійно? Природно, що цей більш-менш знайомий тип ірраціоналізму, який народжується в Росії, робить російську політику непередбачуваною. Проте існує ще одна не менш тривожна тенденція, яку на демократичному Заході чомусь називають Realpolitik. Це схильність до підходу, який можна позначити як "умиротворення [агресора]". Той, хто так чинить, мимоволі стає співучасником імперіалістичних сил в Росії, які вважають, що вони можуть вирішити величезні проблеми своєї країни шляхом зовнішньої експансії і загрожуючи своїм сусідам.

У всього вільного Заходу викликають обурення відомі заяви Жириновського. Але, дивно, навряд чи хтось зауважив і ніхто не висловив протест проти того, що заявив російський міністр закордонних справ Козирєв: у Москві вважають за доцільне продовження присутності російських військ у колишніх союзних республіках.

Наш послідовний підхід до питання про фактичну політичну ситуацію в Європі випливає з нашого історичного досвіду та нашого почуття відповідальності: за нашою спиною нема безкрайніх земель, за нашими спинами вільні європейські держави.

Соціально-політичні або економічні процеси в Росії, яка навіть сьогодні більше схожа на суперконтинент, ніж на державу, не можуть контролюватися ззовні, як би цього не хотілось. Це було чітко продемонстровано досвідом останніх років: традиційна для вільного Заходу схильність розглядати будь-якого лідера у Москві, — чи це Хрущов, Брежнєв, Горбачов або Єльцин — як незамінного, призводила до надзвичайно поганих оцінок і рішень. Той, хто дійсно хоче сьогодні допомогти Росії та російському народу, повинен чітко дати зрозуміти російському керівництву, що нова імперіалістична експансія не матиме шансів. Той, хто цього не зробить, фактично допомагатиме ворогам демократії в Росії та інших посткомуністичних державах.

Як я вже сказав, пані та панове, Естонія розташована дуже близько до Німеччини та Гамбурга. Західна, і насамперед німецька, політика має зробити доленосний вибір. Або терпіти неоімперіалістичну політику великої східної країни, фінансувати її, а в найближчій перспективі, можливо, навіть і виграти від цього (і це, шановне панство, буде дуже короткозора політика) або підтримати демократію, свободу, відповідальність та миролюбність, які допоможуть цьому гігантському регіону між Балтійським морем та Тихим океаном досягти успіху. Якщо обрати другий варіант, то демократичний Захід повинен рішуче сприяти стабільності та безпеці середніх та менших держав на схід від німецького кордону. Я маю на увазі всю територію Центральної Європи, яка, на мій погляд, включає територію від прикордонного естонського міста Нарва на Балтійському морі до Адріатичного моря, а також Україну.

Якщо цю зону держав нам вдасться інтегрувати у демократичний світ, то приклад цих країн вплине і на російський простір. Ми хочемо, навіть краще сказати, ми повинні надійно приєднатись до Заходу. З такої безпечної позиції, а не з якоїсь сутінкової зони, ми зможемо взяти на себе функцію моста між Сходом та Заходом і в той же час сприяти демократичним силам Росії. Лише тоді стане можливим, рухаючись із заходу на схід, допомогти демократії, вільному підприємництву, приватній власності та, не в останню чергу, верховенству права на шляху до успіху. Однак, якщо ці держави, в тому числі і Естонія, залишаться самі по собі і стануть жертвами неоімперіалістичних апетитів Москви, ціна, яку доведеться заплатити буде надто високою навіть для всієї Європи.

Шановні пані та панове, я розповів вам про деякі серйозні проблеми, з яких випливає, що країни Балтії фактично стали пробним каменем європейської ідеї. Якщо ми об'єднаємо наші сили, щоб позбутися причин цих побоювань, ми матимемо перспективне бачення майбутнього, мирного майбутнього. Це грунтується на переконливих фактах. Ми бачимо спільні інтереси Естонії з Північно-західною Росією та всією територією Балтійського та Північного морів. Ми можемо говорити про газопровід, який передаватиме норвезький газ через Кольський півострів і країни Балтії до Гамбурга. Ми можемо побачити автодорогу, яка веде з Санкт-Петербурга через Естонію, Латвію та Литву до Берліна і далі — "Via Baltica". Ми бачимо чимало зон вільної торгівлі та райони розвитку нових ініціатив. Як і в минулому, Реваль буде посередником між Гамбургом та іншими ганзейськими містами на Заході з одного боку і російським Новгородом — з іншого. Ганзейська співпраця — це природнє майбутнє для всіх держав Прибалтики і Північного моря.

Естонська Республіка, яка за свою внутрішньою, економічною та соціальною політикою є однією з найбільш стабільних держав регіону, може запропонувати вам, пані та панове, хороші послуги, солідарність та дружбу.

Ми дуже хочемо зрозуміти вашу ситуацію. У мене прохання — спробуйте зрозуміти нашу. В інтересах всієї Європи, а отже, і у ваших інтересах тут, у Німеччині та в Гамбурзі, щоб Естонія залишалась демократичною та вільною.

Оригінал виступу