Діагностуючи диктаторів: Гітлер, Сталін, Муссоліні

Губерт Кнікербокер: Що буде, якщо Гітлера, Муссоліні і Сталіна всіх разом зачинити на замок, виділивши для них на тиждень буханець хліба і глечик води? Хтось отримає все, чи вони розділять хліб і воду?

Юнг: Я сумніваюся, що вони поділяться. Гітлер як шаман буде, ймовірно, триматися осторонь, не влізаючи у сварку. Муссоліні і Сталін, кожен на підставі свого власного права вождя або сильного, будуть намагатися заволодіти хлібом і водою. І Сталін, як більш грубий і жорстокий, ймовірно, отримає все.

У примітивному суспільстві було два типи сильних людей. Один з них — вождь, фізично дужчий і сильніший, ніж всі його супротивники. Інший — шаман, сильний не сам по собі, а за рахунок влади, спроектованої на нього людьми. Отже, це імператор і глава релігійної громади. Імператор як вождь мав фізичну силу завдяки своїй владі над солдатами.

Влада ж ясновидця, яким був шаман (не його фізична, а реальна влада, яка була в нього внаслідок того, що люди визнавали за ним магічну надприродну здатність), могла подеколи перевершувати владу імператора. Він міг, наприклад, допомагати або, навпаки, ставити перепони на шляху до щасливого життя після смерті, міг оголосити поза законом людину (а то й громаду чи цілу націю) і, вигнавши з релігійного життя громади, приректи на незгоди і страждання.

Муссоліні — людина фізичної сили. Побачивши його, ви відразу усвідомлюєте це, він має дуже тіло. Він лідер, тому що індивідуально сильніший за будь-якого зі своїх суперників. І справді, спосіб мислення Муссоліні відповідає його класифікації — у нього мислення вождя.

Сталін належить до тої самої категорії. Він, однак, не творець. Він просто заграбастав те, що зробив Ленін, встромив свої зуби і пожирає. Він навіть руйнує нетворчо. Ленін зніс цілу структуру феодального і буржуазного суспільства в Росії та замінив її своїм власним творінням. Сталін руйнує його.

З раціонального боку, Сталін не такий цікавий, як Муссоліні, на якого він в основному схожий, і не має нічого спільного з таким цікавим типом, який представлений Гітлером, типом шамана, людини-міфу.

— Людина, яка захопила владу над 170 мільйонами людей, як Сталін, не може не зацікавити, подобається він вам чи ні.

Юнг: Ні, Сталін — це тварина, хитрий злопам'ятний селюк, несвідомий звір, і в цьому сенсі, безперечно, наймогутніший з усіх диктаторів. Він нагадує сибірського шаблезубого тигра цією могутньою шиєю, цими розгладженими вусами, цією посмішкою кота, який злизує вершки. Я можу припустити, що раніше Сталін міг бути Чингісханом. Мене не здивує, якщо він зробить себе царем.

Гітлер зовсім інший. Його тіло не вражає силою. В його зовнішності насамперед привертає увагу повний сновидінь, химерний погляд. Я був особливо вражений, розглядаючи начерки, зроблені з нього під час чехословацької кризи, — його очима дивиться ясновидець.

В усякому разі, не виникає сумнівів, що Гітлер належить до категорії справді містичних шаманів. Нічого подібного не доводилося бачити в цьому світі з часів Магомета, як хтось відгукнувся про нього на минулому Нюрнберзькому з'їзді партії.

У тому, що Гітлер чинить, як нам здається, нез'ясовно і дивно, алогічно і нерозумно, проявляється містична особливість Гітлера. І зверніть увагу, навіть номенклатура нацистів відверто містична. Візьмімо хоча б назву нацистської держави. Вони називають її «Третій рейх». Чому?

— Бо першим рейхом була Священна Римська імперія, другий був заснований Бісмарком, третій створив Гітлер.

Юнг: Все так. Але тут глибший зміст. Ніхто не назвав королівство Карла Великого чи державу Вільгельма першим і другим рейхом. Тільки нацисти назвали себе Третім рейхом. Тому що це має глибоке містичне значення: у кожного німця вираз «третій рейх» викликає в його несвідомому біблійні асоціації.

Таким чином, Гітлер, який неодноразово показав, що усвідомлює своє містичне покликання, постає для фанатиків Третього рейху чимось більшим, ніж проста людина.

Звернімося тепер до поширеного відродження культу Вотана в Третьому рейху. Хто такий Вотан? Бог вітру. Розглянемо назву Sturmahteilung — штурмові війська. Шторм, як ви розумієте, вітер. Так само і свастика, обертова фігура, що утворює вир з напрямком руху завжди в ліву сторону, означає в буддистському символізмі щось згубне, несприятливе, орієнтоване на несвідоме.

І всі ці символи Третього рейху, слідом за його пророком, під прапорами вітру, шторму і невгамовних вирів спрямовують масовий рух, ведучи німців в урагані нестримних емоцій усе далі й далі до фатуму, долі, яку ніхто, ймовірно, навіть він сам, ясновидець, пророк, фюрер, не може передбачити.

— Але чому Гітлер, який мимоволі змушує кожного німця падати перед ним на коліна, обожнюючи його, не справляє майже ніякого враження на іноземців?

Юнг: Абсолютно правильно. Хоча декотрі реагують так само, як реагує всякий німець. Це відбувається тому, що для всіх німців Гітлер є дзеркалом їхнього власного несвідомого, в якому не для німця, звичайно, нічого не відбивається. Він рупор, який настільки підсилює невиразний шепіт німецької душі, що його може розчути вухо її несвідомого.

Гітлер перший, хто відкрив кожному німцеві, якою той бачить у своєму несвідомому долю Німеччини, особливо після поразки у світовій війні. І єдиною характерною особливістю, притаманною кожній німецькій душі, є типово німецький комплекс меншовартості, комплекс молодшого брата, який завжди трохи запізнюється на бенкет. Влада Гітлера не політична, вона магічна.

— Що ви маєте на увазі, говорячи «магічна влада»?

Юнг: Щоб зрозуміти це, необхідно зрозуміти, що таке несвідоме. Це частина нашої ментальної структури, яку ми контролюємо лише незначною мірою, і в якій відкладаються різні враження і відчуття, навіть думки, яких ми не усвідомлюємо.Крім вражень, які ми сприймаємо, є враження, що постійно впливають на наші органи чуття, яких однак ми усвідомити не можемо, тому що вони занадто слабкі, щоб привернути нашу свідому увагу. Вони сприймаються за порогом нашої свідомості. Але всі ці сублімовані сприйняття фокусуються, нічого не губиться.

У той час як ми розмовляємо тут, хтось може розмовляти ледве чутним голосом в сусідній кімнаті — ви не звернете на це уваги, але розмова за сусідніми дверима безсумнівно реєструється у вашому несвідомому, подібно до нашої розмови, що записується на диктофон. У той час як ви сидите тут, моє несвідоме приймає від вас інформацію, хоча я її не усвідомлюю, і ви були б здивовані, якби я зміг розповісти вам все, що я вже несвідомо дізнався про вас за цей короткий час.

Секрет влади Гітлера полягає не в тому, що його несвідоме змістовніше, ніж моє чи ваше. Секрет Гітлера двоякий: по-перше, це винятковий випадок, коли несвідоме має такий доступ до свідомості, і, по-друге, він дозволяє несвідомому спрямовувати себе. Він наче людина, яка уважно прислухається до потоку навіювань, нашептаних голосом з таємничого джерела, і потім діє відповідним чином. У нашому випадку навіть якщо наше несвідоме зрідка стає доступним через сни, у нас занадто багато раціональності, занадто багато церебруму, щоб підкорятися йому. Так поводився, наприклад, Чемберлен; Гітлер же слухає і підпорядковується. Істинного вождя завжди щось спрямовує і веде.

Спробуємо зрозуміти, як це відбувається. Він сам звертається до свого голосу. Його голос є його власним несвідомим, в яке німці спроектували самих себе; це несвідоме 78 мільйонів німців. Це те, що робить його могутнім. Без німців він, ймовірно, не здавався б таким, яким постає зараз. Це буквально відповідає істині, коли він говорить, що якщо він на щось здатний, то тільки тому, що за його спиною стоїть німецький народ, або, як він іноді говорить, тому що він є Німеччина. Тому з його несвідомим, що є вмістилищем душ 78 мільйонів німців, він могутній, і з його несвідомим сприйняттям дійсного співвідношення політичних сил він досі залишається безпомилковим.

Ось чому політичні рішення, які він приймає, виявляються правильними, всупереч думкам усіх його радників і всупереч думкам усіх іноземних оглядачів. Щоразу, як це відбувається, це означає тільки, що інформація, яка була зібрана його несвідомим і дійшла до свідомості, завдяки його винятковому дару виявляється більш правильною, ніж у всіх інших, німців та іноземців, які намагалися оцінити ситуацію і прийшли до інших висновків. І звичайно, це означає, що, маючи цю інформацію в своїх руках, він має бути готовим діяти згідно з нею.

— Я думаю, це стосується трьох справді критичних ситуацій, які він спровокував, і за кожною з яких стояла гостра небезпека війни: коли він ввів війська в Рейнську землю в березні 1936 року і в Австрію в березні 1938 року, та коли він мобілізував і примусив союзників кинути Чехословаччину. Як відомо, в кожному зі згаданих випадків багато поважних військових радників Гітлера застерігали його від здійснення цих акцій, оскільки вважали, що союзники чинитимуть опір, і також що Німеччина зазнає поразки, якщо почнеться війна.

Юнг: Правильно! Справді, Гітлер зумів скласти думку про своїх супротивників краще, ніж будь-хто інший. І хоча здавалося, що його зустрінуть силою, він знав, що його супротивники поступляться без боротьби. У цьому сенсі особливо характерний випадок з Чемберленом, коли той прибув до Берхтесгадена. Там Гітлер вперше зустрівся з вищим державним діячем Британії.

Так, пізніше, в Ґодесберзі, Чемберлен стверджував, що приїжджав, аби звеліти Гітлеру, крім іншого, не заходити надто далеко, бо інакше Британія почне військові дії. Але несвідоме чуття Гітлера, яке досі його не зраджувало, проникло так глибоко в характер британського прем'єр-міністра, що чимало більш пізніх ультиматумів і попереджень з Лондона не справляли жодного враження на його несвідоме.

Несвідомо Гітлер знав — він не вгадав чи відчув, він знав — що Британія не ризикне почати війну. Та попри це виступ Гітлера у Спортивному палаці, коли він під священною клятвою оголосив всьому світу, що першого жовтня введе війська до Чехословаччини і без згоди Британії та Франції, — цей виступ вперше і лише один раз показав, що Гітлер у свій вкрай критичний момент відчуває страх, слідуючи за Гітлером-пророком.

Його голос говорив йому, що треба йти вперед, що все буде добре. Але його людський розум вказував йому на численні небезпеки, можливо непереборні. Тому спочатку голос Гітлера тремтів, його подих переривався. Його промова була сумбурною і надто затягнулася. Хто не здригнеться в такий момент? В ході цього виступу, який визначив, ймовірно, долю сотень мільйонів людей, він постав людиною, що зважилися на те, чого смертельно боїться, але подолала свій страх, бо так було наказано Голосом.

— Його голос не помилявся. Але хтозна, чи так буде й надалі? Якщо так, то було б дуже цікаво простежити хід подій декількох наступних років, оскільки він заявив якраз після чеської перемоги, що сьогодні Німеччина стоїть на порозі свого майбутнього. Це тільки початок, якщо його голос говорить йому, що німцям призначено стати повелителями Європи, а можливо, і світу. То, якщо його голос не помиляється, чи не означає це, що тоді ми знаходимося на порозі надзвичайно цікавого періоду історії?

Юнг: Так, мабуть, німці тепер переконалися, що знайшли свого месію, спасителя, якого вони чекають з часів поразки у світовій війні. Ця здатність притаманна людям з комплексом меншовартості. До деякої міри становище німців дуже нагадує становище євреїв у давнину. Комплекс меншовартості євреїв був зумовлений політичними та географічними факторами. Вони жили в тій частині світу, яка уподібнилася до навчального плацу для завойовників з усіх боків. І після їхнього повернення з першого вигнання до Вавилону, коли їм загрожувало знищення римлянами, вони придумали рятівну ідею месії, який об'єднає всіх євреїв в націю ще раз і врятує їх.

Німці набули свого комплексу меншовартості за схожих обставин. Вони занадто пізно з'явилися в Дунайській долині і поклали початок своїй нації значно пізніше за Британію та Францію, що вже процвітали на своєму шляху до національної держави. Вони дуже запізнилися із захопленням колоній і заснуванням імперії. Коли вони згуртувалися і об'єдналися в націю, то, оглянувшись навколо, побачили Британію, Францію та інші країни у всеозброєнні дорослих націй, багаті колоніями, і тоді зробилися скривдженими і заздрісними, подібно до молодшого брата, чиї старші брати заграбастали левову частку спадщини.

Це було справжнім джерелом німецького комплексу меншовартості, який так багато визначив у їхньому політичному мисленні і діяльності і який, безсумнівно, має тепер вирішальне значення в їхній політиці в цілому. Неможливо, як ви бачите, говорити про Гітлера, не кажучи про німців, тому що Гітлер і є німецький народ.

Нещодавно я побував в Америці, і мені спало на думку, що можна провести цікаві географічні паралелі з Німеччиною. Я виявив, що на американському східному узбережжі є певний прошарок людей, яких називають «жалюгідні білі бідняки». І я зрозумів, що вони в своїй більшості є нащадками ранніх поселенців, деякі з них мають прекрасні старовинні англійські прізвища. Жалюгідні білі бідняки залишилися, коли люди з енергією та ініціативою посідали в свої закриті фургони і вирушили на Захід.

Далі, на Середньому Заході, ви зустрінете людей, яких я вважаю в Америці найбільш врівноваженими, я маю на увазі найбільш врівноважених психічно. Але в деяких місцях далі на захід ви зустрінете вкрай неврівноважених людей.

Якщо брати Європу в цілому, включно з Британськими островами, мені здається, що Ірландія та Уельс – це еквівалент вашого західного узбережжя. Кельти наділені яскравою і багатою уявою. Далі вашому поміркованому Середньому Заходу відповідає в Європі Британія і Франція з їхніми психічно врівноваженими народами. Потім ви потрапляєте в Німеччину, і якраз за нею живуть слов'янські мужики, жалюгідні білі бідняки в Європі. Мужики не встають вранці, а сплять весь день. Німці, їхні найближчі сусіди, піднімаються вранці, але занадто пізно. Ви пам'ятаєте, як німці навіть тепер зображають Німеччину на всіх своїх карикатурах?

— Так, «Сплячий Міхель», високий худий суб'єкт в нічній сорочці і ковпаку.

Юнг: Абсолютно правильно. І Сплячий Міхель проспав поділ світу на колоніальні імперії, і таким чином німці набули комплексу меншовартості, який спонукав їх розв'язати світову війну. І коли вони її програли, звичайно, їхнє почуття меншовартості лише посилилося, вони почали чекати свого месію і отримали згодом Гітлера. Якщо він не є їхнім істинним месією, то він схожий на одного із старозавітних пророків: його місія полягає в тому, щоб об'єднати людей і привести їх до Землі Обітованої.

Це пояснює, чому нацисти повинні боротися з будь-якого виду релігією, крім їхнього власного ідолопоклонства. В усякому разі у мене не виникає сумнівів, що кампанія проти католицької та протестантської церков, які вони хочуть замінити новою вірою гітлеризму, проводитиметься з дуже серйозних, на думку нацистів, причин, з безжалісною і неослабною енергією.

— Ви вважаєте, що гітлеризм, можливо, стане постійною релігією для Німеччини, в майбутньому, як магометанство для мусульман?

Юнг: Я думаю, що це дуже ймовірно. «Релігія» Гітлера найбільш близька до магометанства, реалістична, земна, що обіцяє максимум винагород в цьому житті. Але з мусульманоподібною Валгаллою, потрапити в яку і насолоджуватися життям в якій мають можливість гідні німці. Як і магометанство, вона проповідує доблесть меча. Перша ідея Гітлера — зробити своїх людей могутніми, бо дух арійської Німеччини заслуговує, щоб його підкріплювали силою, м'язами і мечем.

Звичайно, це не духовна релігія в тому сенсі, який ми зазвичай вкладаємо в це поняття. Але згадаймо, що в ранні дні християнства церква претендувала на тотальну владу, як духовну, так і світську! У наші дні церква полишила це домагання, яке перейняли тоталітарні держави, що вимагають не тільки світської, але й духовної влади.

Мені зараз спало на думку, що «релігійний» характер гітлеризму підкреслюється також тим, що німецькі громади по всьому світу, недосяжні для політичної влади Берліна, засвоюють гітлеризм. Зверніть увагу на німецькі громади в Південній Америці, особливо в Чилі.

— Мене здивувало, що в цьому аналізі диктаторів нічого не було сказано про вплив матері і батька на сильну людину. Доктор Юнг не надає цьому великого значення?

Юнг: Було б великою помилкою думати, що диктатором стають внаслідок особистих обставин, наприклад внаслідок сильного опору своєму батькові. Мільйони людей, що протистоять своїм батькам так само рішуче, як, скажімо, Муссоліні чи Гітлер, ніколи не стануть диктаторами або кимось подібним.

Треба згадати закон про диктаторів: «Цькує той, кого цькували». Диктаторам має добряче дістатись від обставин, здатних привести до диктатури. Муссоліні прийшов у момент, коли країна була в хаосі, робітники вийшли з покори і людей лякала загроза більшовизму.

Гітлер прийшов, коли економічна криза знизила рівень життя і збільшила безробіття до нестерпного рівня, а потім велика інфляція, незважаючи на подальшу стабілізацію, довела до зубожіння весь середній клас. Як Гітлер, так і Муссоліні отримали свою владу від людей, і позбавити їх влади було б неможливим. Цікаво, що обидва, і Гітлер і Муссоліні, засновують свою владу головним чином на нижчих середніх класах, робітниках і фермерах.

Але повернімося до обставин, за яких диктатори приходять до влади: Сталін прийшов, коли смерть Леніна, унікального творця більшовизму, лишила партію і народ без керівництва, а країну без певного майбутнього. Таким чином, диктатори робляться з людського матеріалу, який страждає від непереборних потреб. Три диктатора в Європі дуже відрізняються один від іншого, але не так сильно відрізняються їхні народи.

Порівняйте, як сприймають Гітлера німці, з тим, як ставляться до Муссоліні італійці. Німці дуже чутливі. Вони впадають у крайнощі, вони завжди трохи неврівноважені. Вони космополіти, громадяни світу, легко втрачають свою національну ідентичність, люблять наслідувати інші нації. Всякий німець хотів би вдягатися як англійський джентльмен.

— Але не Гітлер. Він завжди одягався по-своєму, і ніхто не міг коли-небудь звинуватити його в тому, що він намагається виглядати так, ніби купує свій одяг на Savile Row [у Лондоні].

Юнг: Правильно. Тому він говорить своїм німцям: «Тепер, Gott, ви повинні стати справжніми німцями!».

Німці надзвичайно чутливі до нових ідей, і коли трапляється така, що приваблює їх, то здатні прийняти її на віру, без критики, і на певний період повністю піддатися її впливу. Але потім, через деякий час, так само відкинути її остаточно і засвоїти нову ідею, можливо абсолютно протилежну. Так вони керують своїм політичним життям.

Італійці більш врівноважені. Їхні погляди не гойдаються як маятник, не скачуть і не перериваються внаслідок непомірних захоплень, які є щоденними проявами німецького розуму. Тому ви віднаходите в Італії дух врівноваженості, якого не вистачає в Німеччині. Коли в Італії до влади прийшли фашисти, Муссоліні навіть не скинув короля. Муссоліні діє не через екстаз духу, а наче з молотком в руці надає Італії бажаної форми. Майже так само, як його батько, колишній коваль, виготовляв підкови.

Ця Муссоліні-італійська врівноваженість темпераменту підтверджується ставленням фашистів до євреїв. Спочатку вони не переслідували євреїв зовсім, і навіть зараз, коли з різних причин почали антисемітську кампанію, початкове ставлення до деякої міри зберігається. Я вважаю, Муссоліні взагалі пішов шляхом антисемітизму головно тому, що переконався, що світове єврейство невиправно налаштоване проти фашизму (достатньо згадати Леона Блюма у Франції), а також тому, що бажав зміцнити зв'язки з Гітлером.

Гітлер — шаман, напівбожество, більше того, міф. Тоді як Муссоліні — людина, і все у фашистській Італії приймає більш гуманну форму, ніж у нацистській Німеччині, де хід подій визначається через одкровення. Гітлер як людина ледве існує. Щонайменше, ховається за своєю роллю. Муссоліні, навпаки, ніколи не затуляється своєю роллю. Його роль зникає за фігурою самого Муссоліні.

Я бачив дуче і фюрера разом під час офіційного візиту Муссоліні в Берлін. Мені пощастило бути в кількох ярдах від Муссоліні, коли війська пройшли гусячим кроком. Якби я не бачив його реакції, то запав би в поширену оману, що Муссоліні ввів німецький гусячий крок в італійській армії, бо наслідував Гітлера. Це розчарувало б мене, тому що я розгледів в поведінці Муссоліні безсумнівний стиль, очевидний вираз самобутньої людини з належним розумінням певних питань.

Наприклад, я думаю, це проявилося в тому, що він зберіг короля. І вибір титулу «дуче» — не дож, як в старій Венеції, не дюк, але дуче, просте італійське визначення вождя, — був самобутнім і показав належний смак.

Отже, я помітив, що Муссоліні спостерігає за найкращим гусячим кроком, який коли-небудь бачив, із задоволенням та інтересом маленького хлопчика в цирку. Він ще більше розвеселився, коли з'явилася кавалерія і вершник-барабанщик пустив коня галопом, щоб зайняти своє місце з однієї сторони вулиці, в той час як загін зупинився з іншої. Для цього барабанщик прогалопував навколо загону, розвернувся до нього обличчям, не торкаючись при цьому поводів, і спрямовував коня колінами, в той час як його руки були зайняті барабанними паличками.

Це було так красиво зроблено і настільки сподобалося Муссоліні, що він засміявся і заплескав у долоні. Так що введення ним згодом гусячого кроку в Італії, як я переконаний, було зроблено виключно для свого власного естетичного задоволення. Це дійсно найбільш вражаючий крок.

Порівняно з Муссоліні Гітлер справив на мене враження дерев'яного каркасу, поверх якого накинули одяг, механізму, що нагадує робота або з маскою робота. Впродовж усієї церемонії він жодного разу не посміхнувся, наче сердився чи був без настрою. Він не проявив жодної людської ознаки. Його обличчя виражало непохитну одержимість метою, без тіні гумору. Здавалося, що він дублер реальної людини і що Гітлер-людина ховається всередині, і ховається навмисно, для того, щоб не порушити механізм.

Яка разюча відмінність між Гітлером і Муссоліні! Я не міг не відчути прихильності до Муссоліні. Його життєва енергія і пластичність були теплими, людськими, заразливими. У тебе затишне відчуття від Муссоліні як людини. Гітлер тебе лякає. Ти розумієш, що ніколи не будеш здатен розмовляти з цією людиною, тому що це ніхто, це не людина, а колектив. Він не особистість — він ціла нація.

Я гадаю, це закономірно, що в нього немає особистого друга. Як можна інтимно розмовляти з нацією? Ви можете пояснити Гітлера при особистому зближенні не більше, ніж пояснити великий твір мистецтва, вивчаючи особистість художника. Великий твір мистецтва є продуктом часу, світу в цілому, в якому живе художник, результатом взаємодії мільйонів людей, які його оточують, незліченних потоків думок і енергій.

Таким чином, Муссоліні, який є тільки людиною, буде легше знайти наступника, ніж Гітлеру. На щастя, на відміну від Муссоліні я не бачу такої можливості для Гітлера.

— Що, якщо Гітлер одружиться?

Юнг: Він не одружиться. Не може бути одруженого Гітлера, навіть якщо він побереться. Він перестане бути Гітлером. Але немислимо, щоб він коли-небудь зважився на це. Мене не здивує, якщо стане відомо, що він цілковито пожертвував своїм сексуальним життям заради Справи. Це не таке вже й рідкісне явище, особливо для людей типу шамана, хоча значно менш характерне для типу вождя. Муссоліні і Сталін, мабуть, ведуть цілком нормальне сексуальне життя. Справжньої пристрастю Гітлера є, звичайно, Німеччина. Можна сказати, що він буде перебувати або під владою жінки, або під владою Ідеї. Ідея завжди жіночна. Розум жіночний, тому-то голова, мозок є творчими, отже, подібні до черева, жінки. Несвідоме в чоловікові представлено завжди в образі жінки; несвідоме в жінці завжди представлено в образі чоловіка.

— Наскільки важливу роль відіграє особисте честолюбство в характерах трьох диктаторів?

Юнг: Я сказав би, що воно відіграє дуже незначну роль для Гітлера. Я не думаю, що він честолюбивий більше, ніж звичайна людина. Честолюбство Муссоліні перевищує честолюбство звичайної людини, але цього недостатньо, щоб пояснити його силу. Він усвідомлює також, що відповідає національній потребі. Гітлер не керує Німеччиною. Він тільки тлумачить загальний напрям подій. Це робить його таємничим і психологічно привабливим. Муссоліні відомою мірою управляє Італією, але в іншому він є знаряддям італійців.

Інша справа Сталін. В його характері є непереборне особисте честолюбство. Він не ототожнює себе з Росією. Він править Росією як цар. Не забувайте, що він, попри все, грузин.

— Але яким чином пояснити обраний Сталіним курс? Як мені здається, Сталін так само цікавий і настільки ж загадковий. Більшу частину свого життя він був революціонером-більшовиком. Батько-швець і побожна мати віддали його в богословську школу. В юності він стає революціонером і потім протягом наступних двадцяти п'яти років він нічим не займався, окрім боротьби з царем і царською поліцією. Він сидів у дюжині в'язниць і з усіх втік. Як же ви поясните, що людина, яка все своє життя боролася проти царської тиранії, несподівано уподібнюється царю?

Юнг: У цьому немає нічого дивного. Бо ви стаєте тим, з чим постійно боретеся. Що підточило військову силу Риму? Християнство. Завоювавши Близький Схід, римляни виявилися завойованими його релігією.

Ви вимушено контактуєте з тим, проти чого боретеся, і можете цим заразитися. Треба досконально знати царизм, щоб убити його. І коли ви скидаєте царя, то стаєте царем самі, подібно до того як мисливець на диких звірів може уподібнитися звірові.

Я знаю чоловіка, який після багатьох років полювання на велику дичину в рамках правил, був затриманий, тому що застосував проти тварин кулемет. Він зробився кровожерливим, як пантери і леви, яких він вбивав.

Те ж саме стосується боротьби Сталіна проти царського кривавого гноблення, і тепер він сам діє як цар. На мою думку, Сталін тепер нічим не відрізняється від Івана Грозного.

— Ну а те, що рівень життя в Радянському Союзі значно підвищився і продовжує підвищуватися, з часів голоду 1933 року, про що повідомлялося багатьма, і що відзначав я сам?

Юнг: Це так. Але Сталін разом з тим, що він цар, може бути хорошим адміністратором. Було б дивом, якби хтось зумів привести таку багату від природи країну, як Росія, до зубожіння. Сталін не оригінальний, він розкриває порочну схильність, так грубо і так цинічно уподібнюючи себе цареві, всупереч своїм політичним переконанням! Це дійсно пролетар.

— Але ви досі не пояснили мені, яким чином Сталін, лояльний член Комуністичної партії, який боровся в якості революціонера-підпільника за суспільні ідеали, перетворився в узурпатора?

Юнг: На мою думку, перетворення Сталіна відбулося в ході революції 1917 року. До цього він, можливо, безкорисливо служив на благо Справі. І, ймовірно, ніколи не замислювався про особисту владу для себе самого, бо навіть натяку не було на таку можливість. Для нього не існувало проблеми. Але в ході революції Сталін побачив з самого початку, як захоплюють владу. Я впевнений, що він сказав собі самому з подивом: «Та це ж так легко!» Він мав спостерігати, як Ленін та інші досягають найвищої повноти влади і сказати собі: «Так ось як це робиться! Що ж, я зможу перевершити їх. Необхідно лише прибрати того, хто попереду мене».

Він, безсумнівно, знищив би Леніна, якби той лишився живий. Ніщо не могло зупинити його, як ніщо не зупиняє тепер. Природно, що він зацікавлений, щоб його країна процвітала. Що багатша і могутніша країна, то могутніший він сам. Однак він не зможе спрямувати свої зусилля цілком на підвищення добробуту країни, поки його особиста жадоба влади не буде задоволена.

— Але він зараз безумовно володіє всією повнотою влади?

Юнг: Так, але йому треба втримати її. Він оточений зграєю вовків. Він змушений весь час триматися насторожі. Я мушу сказати, що ми маємо бути йому вдячні!

— За що?

Юнг: За наочну демонстрацію всьому світу очевидної істини, що комунізм завжди веде до диктатури.

Але тепер облишмо це в стороні, і дозвольте мені пояснити, в чому полягає моє лікування. Як лікар, я зобов'язаний не тільки аналізувати, ставити діагноз, але і пропонувати лікування.

Майже весь час наша розмова йшла про Гітлера і німців як незрівнянно більш важливі явища диктатури. Виходячи зі сказаного, я повинен призначити лікування. Надзвичайно важко боротися з такого роду явищем. Це вкрай небезпечно. Я маю на увазі стан, коли людина діє з примусу.

Надалі, коли мій пацієнт чинить, слухаючись вищої сили, сили в ньому самому, як голос Гітлера, я не ризикую наказувати йому не підкорятися своєму голосу. Він не послухає мене, якщо я ризикну наказати. Він буде діяти навіть рішучіше, ніж якщо б я йому не наказував.

Єдине, що я можу зробити, це спробувати, інтерпретуючи голос, спонукати хворого поводитися з меншою для нього самого і суспільства небезпекою, ніж якщо б він підкорявся голосу безпосередньо без інтерпретації.

Тому я вважаю, що в цій ситуації єдиний шлях врятувати демократію на Заході (під Заходом я маю на увазі також і Америку) — не намагатися зупинити Гітлера. Можна спробувати відволікти його, але зупинити його неможливо без величезної катастрофи для всіх. Його голос каже йому об'єднати всіх німців і вести їх до кращого майбутнього, кращого місця під сонцем, до процвітання і багатства. Неможливо втримати його від здійснення цих намірів. Залишається лише сподіватися вплинути на напрямок його експансії.

Я пропоную спрямувати його на Схід. Переключити його увагу з Заходу і, більше того, сприяти йому в тому, що втримає його в цьому напрямку. Послати його в Росію. Це логічний курс лікування для Гітлера.

Я не думаю, що Німеччина задовольниться шматком Африки, великим чи малим. Німеччина поглядає на Британію та Францію з їх принадними колоніальними володіннями, і навіть на Італію з її Лівією та Ефіопією. І замислюється про свої власні розміри, протиставляючи 78 мільйонів німців 45-ти мільйонам британців на Британських островах, 42-ом мільйонам французів і 42-ом мільйонам італійців. І вона готова вважати, що повинна зайняти у світі місце, не тільки більше, ніж займає одна з трьох великих західних держав, але набагато більше. Яким чином вона досягне цього на Заході без знищення однієї чи більше націй, що там мешкають? Існує єдине поле докладання її дій — це Росія.

— Що станеться, якщо Німеччина спробує звести рахунки з Росією?

Юнг: О, це вже її діло. Для нас важливо тільки те, що це врятує Захід. Ніхто з тих, що замахувалися на Росію, не уникнув прикрощів. Це не зовсім гожа їжа. Можливо, знадобиться сотня років, щоб німці перетравили її. Тим часом, ми будемо врятовані, я маю на увазі всю західну цивілізацію. Інстинкт має підказати державним діячам Заходу не чіпати Німеччину в її нинішньому настрої. Вона дуже небезпечна. Інстинкт не підвів Сталіна, підказавши йому не перешкоджати війні, в якій західні нації знищують один одного, тоді як він дочекається терміну, щоб обглодати кістки. Це врятувало б Радянський Союз. Я не вірю, що він вступить у війну навіть на стороні Чехословаччини та Франції, хіба що в самому кінці, щоб скористатися виснаженістю обох сторін.

Тому, розглядаючи Гітлера як пацієнта і Європу як сім'ю пацієнта і найближчих сусідів, я запропонував би послати його в Росію. Там багато землі, одна шоста частина всієї поверхні земної кулі. Не буде великою втратою для Росії, якщо хтось захопить частину, і, як я сказав, ніхто ніколи не досяг успіху в цьому.

Як врятувати ваші демократичні США? Вони, звичайно, мають бути врятовані, навіть якщо всі ми загинемо. Ви повинні остерігатися божевілля, щоб уникнути зарази. Майте у себе численні армію і флот, але бережіть їх. Вичікуйте, якщо почнеться війна. Америка повинна володіти значною військовою потугою, щоб зберегти мир у світі або визначити результат війни, якщо вона почнеться. Ви — останній притулок демократії.

— Але як зберегти мир в Західній Європі, дозволивши Німеччині «йти на Схід», як ви висловилися, після того як Англія і Франція офіційно гарантували тепер кордони нової держави Чехословаччини? Чи не почнеться там війна, якщо Німеччина спробує включити цю державу-обрубок у свою адміністративну систему?

Юнг: Англія і Франція виконають свої нові гарантії стосовно Чехословаччини не більше, ніж виконала Франція своє попереднє поручительство за Чехословаччину. Жодна нація не тримає свого слова. Нація — великий безглуздий черв'як, підвладний фатуму, долі. У нації не може бути честі, вона не може тримати слова. З цієї причини за старих часів намагалися мати короля, що має особисту честь і слово.

Ви розумієте, що зі ста найінтелігентніших в світі людей вкупі вийде дурний натовп? Десять тисяч таких мають колективну інтелігентність крокодила. Ви, мабуть, помітили: що більше число запрошених, то нікчемніша розмова за обідом. У натовпі якості, властиві будь-кому, розмножуються, накопичуються і стають визначальними для натовпу в цілому.

Не всякий має гідність, але всякий є носієм ницих тваринних інстинктів, має сугестивність печерної людини, підозрілість і злостивість дикуна. Внаслідок цього багатомільйонна нація є чимось навіть нелюдським. Це ящірка, чи крокодил, чи вовк. Моральність її державних діячів не перевищує рівня звіриної моральності мас, хоча окремі діячі демократичної держави спроможні трохи піднятися над загальним рівнем.

На Гітлера, однак, більше, ніж на якогось іншого діяча в сучасному світі, неможливо розраховувати, що він виконає поручительство за Німеччину в будь-якій міжнародній угоді, якщо це буде суперечити її інтересам. Тому що Гітлер — це сама нація. Це пояснює, крім того, чому Гітлер змушений говорити так голосно, навіть у приватній бесіді, — тому що він говорить сімдесятьма вісьмома мільйонами голосів.

Монстр — ось що таке нація. Кожен має остерігатися нації. Це щось жахливе. Як може подібне утворення мати честь? Ось чому я за малі нації. Малі нації — малі катастрофи. Великі нації — великі катастрофи.

Лунає телефонний дзвінок. Я почув, як пацієнт кричить, що ураган в спальні збиває його з ніг. «Лягайте на підлогу, і ви будете в безпеці», — порадив лікар. Ту саму пораду мудрий психотерапевт дає Європі та Америці, в той час як різкий вітер диктатури шаленіє біля підніжжя демократії.

Оригінал публікації