Брати Огюст і Луї Люм'єр народились в Безансоні в 1862 і 1864 роках, відповідно, і були первістками в родині художника Антуана Люм'єра. Після отримання середньої освіти і закінчення технічної школи в Ліоні вони працювали спочатку в портретному ательє свого батька, який захопився модною на той час фотосправою, а згодом — на його невеликій фабриці з виробництва фотоматеріалів.
На початку 1894 року в Парижі Антуан Люм'єр мав змогу подивитись «рухомі зображення», що демонструвались пристроєм, відомим як «кінетоскоп Томаса Едісона». У ньому набір нанесених на целулоїдну плівку фотографій, що відображали послідовність рухів, через низьку світлову ефективність пристрою доводилось переглядати через спеціальний окуляр, вмонтований у закритий корпус. Незважаючи на такий суттєвий недолік, Едісон зумів комерціалізувати свій винахід, заснував спеціальну студію для виробництва 20-секундних роликів і його кінетоскопи стали популярними не лише в США, але й у Європі.
Вражений побаченим, Антуан запропонував синам удосконалити кінетоскоп таким чином, щоб «рухомі зображення» можна було переглядати колективно, проектуючи їх на екран або, як він висловився, «випустити з коробки». Технічне рішення було знайдене 20-річним Луї, який скористався створив спеціальний кулачковий механізм на основі аналогічного для швейної машинки, завдяки якому можна було переривчасто, але рівномірно, переміщувати плівку біля спеціального об'єктива, куди направлявся світловий потік прилаштованого до пристрою спеціального ліхтаря. Свій винахід Луї Люм'єр назвав «сінематограф» («той, що записує рух»), придбавши цю назву у винахідника Леона Булі, який два роки перед тим запатентував власний подібний пристрій, проте не мав грошей на його удосконалення і продовження патенту.
У сінематографі Люм'єр використовувалась така ж, як і в апаратах Едісона, плівка шириною 35 мм. Проте, знаючи, що чотирирядна прямокутна перфорація навколо кожного кадра (до сьогодні — загальноприйнята у світі) вже запатентована Едісоном, Луї Люм'єр замінив її двома круглими отворами, через що довелось удвічі зменшити частоту кадрів (запропонована ним швидкість 16 кадрів/сек згодом стала загальносвітовим стандартом німого кіно). Апарат Люм'єра приводився в дію вручну, важив лише 16 фунтів, що дозволяло його легко перміщувати, і, на відміну від пристрою Едісона, завдяки користаному в ньому об'єктиву давав можливість не лише проектувати зображення на екран, але й ним же проводити зйомку «рухомих картинок».
13 лютого 1895 року Луї Люм'єр запатентував сінематограф, з допомогою якого через шість тижнів разом з братом провів першу у світі публічну демонстрацію фільму: 22 березня на площі Сен-Жермен-де-Пре, 4 у Парижі членами Національного товариства сприяння промислововсті було переглянуто 42-секундну стрічку «Вихід робітників з фабрики Люм'єр в Ліоні», перший фільм Луї Люм'єра, знятий ним за тиждень до прем'єри. Безсумнівний успіх надихнув братів провести ще кілька презентацій кінематографу: 10-12 червня для учасників з'їзду фотографів у Ліоні, 11 липня — для редакції наукового журналу «Revue generale des sciences» в Парижі, 10 листопада в Брюсселі перед Бельгійською асоціацією фотографів, 16 листопада — для професури технічного факультету Сорбонни.
Не полишаючи зйомок нових стрічок, серед яких з'явились й ігрові, та удосконалення свого пристрою (наприклад, скляною лінзою, наповненою водою, що дозволило збільшити потужність світлового ліхтаря, водночас захистивши плівку від перегрівання і нищення теплом), брати Люм'єр вирішили провести перший комерційний кіносеанс. Він був влаштований в індійському залі «Гран-кафе» (нині готель «Scribe») на бульварі Капуцинок, 14 в Парижі, де 28 грудня 1895 року Антуан Люм'єр з сином Огюстом і Шарлем Муассоном в якості кіномеханіка (Луї був відсутній) тридцятитрьом глядачам, що заплатили по франку, показали десять «німих» фільмів тривалістю до 50 секунд. Відкривав кіносеанс все той же «Вихід робітників з фабрики», проте найбільше враження справили перші у світі постановочні комедії «Вольтижування» і «Политий поливальник».
Перший комерційний кіносеанс братів Люм'єр мав шалений успіх і попри відсутність на кінопрем'єрі преси чутки про їх фільми розлетілись містом й вже у наступні дні поліції доводилось силою стримувати тисячі бажаючих їх побачити.
Наступного року брати Люм'єр відправилися на гастролі в Брюссель, Бомбей, Лондон, Монреаль, Нью-Йорк і Буенос-Айрес. Їх винахід зразу став популярним і за наступні три роки студія «Брати Люм'єри» зняла 1428 (за іншими даними — 1423) короткометражні кінострічки. Проте вони виявились не в змозі конкурувати з новими, художньо більш професійними кінематографістами, що з'явились у Європі, і вже у 1897 році Луї Люм'єр відійшов від кіновиробництва, в 1902-у продав усі свої патенти на кінематограф і займався удосконаленнями в галузі кольорової фотографії. У 1919 році він став членом Французької академії наук, а основним бізнесом братів стало виробництво 35-міліметрової кіноплівки.
У 1948 році, за два роки до смерті Луї Люм'єра, всі зняті ними стрічки вони з братом передали французькому кіноархіву «Сінематека».
Коментарі
Дивіться також
• «Золота лихоманка» Чарлі Чапліна, 1925
• Перший звуковий фільм, 1927
• Премія «Оскар», 1929
• Перший Каннський фестиваль, 1946
• Історія премії «Оскар» (інфографіка)