На XV з'їзді ВКП(б), що пройшов у грудні 1927 року, більшовики, констатувавши нездатність сільськогосподарського сектору стати опорою прискореної індустріалізації, заявили, що вихід з ситуації перебуває у створенні великих колективних об'єднань господарств та механізації виробничих процесів. Перспективний план передбачав колективізацію на 1932-33 господарський рік до 20% господарств. Попри нереалістичність показник за наполяганням Йосифа Сталіна був зафіксований у документах з'їзду.
Однак вже взимку 1927-28 року селяни відмовилися продавати хліб за цінами, що руйнували доцільність господарювання. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза, яка тривала і наступного року — на 1 квітня 1929 року Україна здала лише 27 млн пудів (проти 200 млн пудів рік перед тим) пшениці і жита, заготівлі хліба на Північному Кавказі зменшилися вчетверо.
Вихід з кризи Сталін бачив в ефективному, як на його думку, "уральсько-сибірському" методі, що полягав у здійсненні примусових хлібозаготівель у заможного селянства руками бідняцько-середняцького активу і був апробований під час його сибірської поїздки в січні 1928 року. Аби відкрити шляхи його запровадження у всесоюзному масштабі, 28 червня 1929 року ВЦВК і РНК РСФРР прийняли закон "Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів", продубльований 3 липня ВУЦВК і РНК УСРР. Вони перетворювали хлібозаготівлі на звичайну практику, яка відкривала широкі перспективи подолання економічного опору селянства: від розорення п`ятикратними штрафами до відповідальності за ст. 57 і 58 Кримінального кодексу УСРР, що оберталося конфіскацією майна та депортацією у віддалені регіони СРСР. Чверть надходжень від штрафів та розпродажу майна перераховувалася у фонди кооперування та колективізації бідноти, чим більшовики розв`язали на селі чергову соціальну війну.
Від 35 до 40% хлібозаготівельного плану мала забезпечити "верхівка" села, якій доводилися тверді завдання хлібоздачі на основі експертної оцінки господарства, котру здійснювала сільрада з комітетами незаможних селян. Заможні селяни на запровадження надзвичайних заходів реагували згортанням господарств, відмовою від найманої праці, організацією товариств спільного обробітку землі (тсози) чи артілей. Влада у відповідь організувала переслідування учасників "лжеколгоспів" та постанови сільських сходів про підвищені завдання на поставку хліба державі за заниженими цінами. 18 липня 1929 року політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про недоцільність прийняття куркулів у колгоспи.
Фінальним акордом повороту селянської політики стала постанова ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929 року "Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів", якою контрактаційний договір перетворювався на засіб організації планового продуктообміну між містом і селом, вільна торгівля хлібом заборонялася, призначені для села промтовари передавалися у фонд отоварювання хлібозаготівель на основі контрактації, яка стала обов'язковою.
7 листопада 1929 року газета "Правда" опублікувала статтю Сталіна "Рік великого перелому (До 12-ої річниці Жовтня)", приурочену до пленуму ЦК ВКП(б), за якою у колгосп селяни пішли "цілими селами, волостями, районами". Відповідно до її установок пленум ЦК визнав недостатніми накреслені XV з'їздом ВКП(б) темпи усуспільнення селянських господарств (20% до кінця п'ятирічки) і проголосив перехід до суцільної колективізації сільського господарства.
Після пленуму у Центральному комітеті була створена комісія під головуванням наркома землеробства СРСР Якова Яковлєва, яка ухвалила перехід у районах, оголошуваних районами суцільної колективізації, до політики "ліквідації куркульства як класу". На підставі її висновків, оприлюднених Йосифом Сталіним на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 року, було оголошено про згортання політики НЕПу і перехід до другого комуністичного штурму, який передбачав усуспільнення приватної власності селян та земельних ділянок і організацію життя у формі комун.
30 січня 1930 року політбюро ЦК ВКП(б) схвалило таємну постанову "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації", через два дні ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством". ВУЦВК і РНК УСРР продублювали її 5 квітня під назвою "Про заборону оренди землі та застосування найманої праці в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації".
Станом на грудень 1930 року в УСРР було розкуркулено 70 407 господарств, 31 593 сім'ї (146 229 осіб) були вислані за межі України: 19 658 сімей (93 461 особа) у північні райони СРСР та 11 935 сімей (52 425 осіб) у Сибір.
Другий комуністичний штурм влада вимушено згорнула в середині 1930-х років під тиском неспростовної реальності: жахливий за масштабами Голодомор та гальмування індустріалізації вкотре довели утопічність їхніх теоретичних уявлень. Комунарський спосіб життя та виробництва виявився ще меншою мірою здатним забезпечити сталінську індустріалізацію, аніж одноосібні господарства. Вихід віднайшли у новітньому закріпаченні селян у радгоспах і колгоспах, де, на відміну від комун, їм дозволили мати присадибну ділянку, тримати худобу і вести родинний спосіб життя. Продаж продукції, виробленої на присадибній ділянці, на довгі десятиріччя став основою виживання радянських селян, які за жебрацькі трудодні (їх прозвали "паличками") відпрацьовували у колгоспах державну повинність.
Коментарі
Дивіться також
• Йосиф Сталін — генсек РКП(б), 1922
• Закон «про п'ять колосків», 1932
• Голодомор в Україні, 1932
• З'їзд «розстріляних переможців», 1934
• Повна паспортизація громадян СРСР, 1974
• Червоний голод. Війна Сталіна з Україною