Свої перші літаки 23-літній професійний інженер з аерокосмічної техніки Берт Рутан почав створювати у 1968 році, працюючи на авіабазі «Едвардз» ВПС США у Каліфорнії. Через шість років у розташованому поблизу містечку Мохаве він заснував власну компанію з їх конструювання, трохи згодом — ще одну з їх виробництва з нових на той час композитних матеріалів. Його невеликі і легкі літаки, виготовлені з армованого скла без арматури, набули великої популярності серед непрофесійних авіалюбителів, особливо коли 21 травня 1975 року в повітря вперше піднявся двомісний «VariEze» вагою 263 кг з чотирма двигунами повітряного охолодження, на якому через кілька місяців брат Берта Дік Рутан, у минулому пілот ВПС США, пролетів без дозаправки вражаючі 2636 км з крейсерською швидкістю 266 км/год.
Комерційний успіх «VariEze», яких було виготовлено біля двох тисяч, надихнув Берта Рутана створити ще кілька одно- і двомісних літаків подібного типу, які продавались у вигляді конструкторів для бажаючих зібрати їх власноруч.
Легенда стверджує, що ідея принципово нового літака для дальніх польотів народилась у 1981 році під час обіду Берта, Діка і їх приятельки пілота-випробовуача Джини Єґер, яка на «VariEze» і «Long-EZ» встановила кілька рекордів швидкості і дальності польоту.
Конструювання і будівництво «Вояджера», перший начерк якого був зроблений на серветці у місцевому кафетерії, зайняло більше двох років: 22 червня 1984 року в Мохаве у повітря вперше піднявся 9-метровий літак зі скло- і вуглеволокна та кевлару з розмахом крил майже 34 метри і вагою трохи більше тони. Він був обладнаний двома двигунами, один з яких використовувався лише на старті, системою глобального позиціонування і погодним радаром, а корус по суті представляв гігантський бак для понад 3 тон пального.
Перші випробування «Вояджера» на тривалість польоту Дік Рутан і Джина Єґер провели 15 липня 1986 року: без посадки і дозаправки вони за 111 годин і 44 хвилини налітали вздовж тихокеанського узбережжя Каліфорнії 19 082 км, суттєво перевершивши попередній рекорд тривалості польоту, встановлений ще далекого 1931 року Вальтером Лісом та Фредеріком Броссі, які на «Bellanca CH-200» протримались у повітрі 84 години та 32 хвилини.
Загалом «Вояджер» пройшов 67 випробувань, у результаті яких довелось переробити систему шумоізоляції, відмовитись від гвинтів з дерева, замінивши їх алюмінієвими, а кормовий двигун з повітряним охолодженням, який використовувався лише на старті, щоб забезпечити додаткову потужність для зльоту, — на аналогічний з водяним охолодженням. З метою економії ваги довелось відмовитись від автоматизованої системи подачі палива з 16 баків в спеціальний резервуар, то ж контроль за утриманням центру ваги літака було покладено на одного з пілотів.
Проте ретельна дворічна підготовка не вберегла «Вояджер» від неприємностей вже на початку його рекордного польоту 14 грудня 1986 року: перевантажені паливом крила надміру провисли і торкнулись землі. Підкачка коліс до тиску, що удвоє вище номінального, ситуацію не врятувала. Попри ризик, було дано команду до старту і, пробігши 4,3 км по злітній смузі авіабази «Едвардз», «Вояджер» все ж зумів розвинути необхідні 155 км/год і о 8:01 за місцевим часом відірвався від землі.
Незважаючи на пошкоджені крила, які весь час розгону терлись об бетон, політ було вирішено продовжувати, і за годину «Вояджер» набрав заплановані 2,5 км висоти над водами Тихого океану.
Через складність управління надто важким літаком, вібрація крил якого не давала можливості включити автопілот, від першочергового наміру вести «Вояджер» тригодинними змінами довелось відмовитись, і перші три доби практично неперервно біля штурвалу провів Дік Рутан. Надто великі витрати палива, можливо через витік крізь пошкоджені крила, поставили під сумнів доцільність польоту і навіть розглядалась можливість аварійної посадки на Шрі-Ланці, однак політ було вирішено продовжувати. Лише на четвертий день, у небі над Кенією, ситуація нормалізувалась, що дозволило піднятись на висоту 6,5 км, щоб безпечно перелетіти через гори. Подальший політ пройшов без особливих ексцесів, якщо не зважати на сильні грози у Центральній Африці і біля берегів Бразилії, які кренили літак мало не на 90 градусів, та вихід з ладу паливного насоса на восьмий день, вже при підльоті до Каліфорнії.
О 8:06 23 грудня 1986 року «Вояджер», подолавши за 9 діб 3 хвилини і 44 секунди 42 432 кілометрів, успішно приземлився у місці старту, де 55 тисяч глядачів стали свідками рекорду з тривалості і дальності першого у світі безпосадкового і бездозаправного обльоту земної кулі. У баках літака після приземлення залишилось всього 48 кг палива.
Рекорди, встановлені Діком Рутаном і Джиною Єґер вдалось перевершити лише у лютому 2006 року, коли Стів Фоссет на літаку «Virgin Atlantic GlobalFlyer», також сконструйованому і виготовленому Бертом Рутаном, за 76 годин 45 хвилин подолав 41 467 км.
Обидва літаки-рекордсмени нині експонуються у вашингтонському Національному музеї авіації і космонавтики США Смітсонівського інституту.
Берт Рутан безпосередньо причетний до ще одного рекорду: створений ним і виготовлений його компанією пілотований космічний корабель багаторазового використання «SpaceShipOne» 21 липня 2004 року першим здійснив приватний суборбітальний (вище 100 км) політ; через три місяці пілот Браян Біні на ньому досягнув висоти 112 км, на 5 км перевершивши рекорд, встановлений Джо Вокером у 1963 році на літаку «Х-15».
Коментарі
Дивіться також
• Перший пілотований політ через Ла-Манш, 1785
• Перший трансатлантичний безпосадковий переліт, 1919
• Перший кругосвітній переліт, 1929
• Перший підйом у стратосферу, 1931