Людвіг ван Бетховен народився у 1770 році в родині професійного співака, що виступав у капелі при дворі кельнського курфюрста в Бонні. У п'ятирічному віці його першим учителем музики став батько, який мав намір зробити з Людвіга концертуючогого клавіриста-вундеркінда. Розчарувавшись у цьому намірі він передоручив музичну освіту сина своїм колегам по капелі і лише в десятилітньому віці Людвіг став систематично вчитись грі на фортепіано, органі і музичній композиції у відомого органіста і диригента Крістіана Нефе. Під його впливом Бетховен почав писати музику і до від'їзду у Відень в 1787 році був автором трьох дитячих сонат і кілька пісень.
Однак навчатись у Вольфганга Моцарта молодому Бетховену не судилось — дізнавшись через два тижні про смерть матері, він був змушений повернутись в Бонн, де задля утримання родини влаштувався альтистом у придворний оркестр. Вдруге він поїхав у Відень восени 1792 року, щоб брати уроки у Йозефа Гайдна, який саме повернувся із турне до Англії, завдяки якому зажив європейської слави. Проте досить швидко і учень і вчитель розчарувались один в одному і новим наставником Бетховена став Антоніо Сальєрі, відомий композитор і капельмейстер при дворі імператора Франца II.
Виступаючи в салонах місцевої знаті, уже в перші роки життя у Відні Бетховен завоював славу піаніста-віртуоза з власним стилем, однак не полишав писати музику: в 1795 році він вперше публічно виступив з власними «Концертом для фортепіано з оркестром №1» і «№2».
Через поступовий розвиток глухоти, перші ознаки якої стали помітними ще у 1796 році, Бетховен невдовзі облишив виступи, усамітнився, але продовжив творити — у грудні 1799 року він опублікував «Велику патетичну сонату» («Соната для фортепіано № 8»), наступного — сонати № 13 і № 14 (відома як «Місячна»), які мали неабиякий успіх в тому числі і фінансовий.
У 1803-1804 роках Бетховен написав симфонію № 3 («Героїчну»), працював над своєю єдиною оперою «Фіделіо», яка була холодно прийнята публікою у 1805 році, а через два роки опублікував одну зі своїх найзнаменитіших сонат № 23 («Апасіоната»).
Працювати над симфонією № 5 Бетховен почав у лютому 1804 року, однак часто переривав роботу над нею задля завершення «Фіделіо», «Апасіонати», трьох струнних квартетів, скрипкового і фортепіанного концертів і «Четвертої симфонії». Остаточна доробка «П'ятої симфонії» тривала у 1807-08 роках паралельно із «Шостою симфонією», прем'єра яких відбулась 22 грудня 1808 року у віденському театрі «Ан дер Він».
Бенефіс, що повністю складався з прем'єр творів Бетховена і проходив під його управлінням, виявився провальним — чотиригодинний концерт у холодному залі, велика кількість невідомого публіці музичного матеріалу і погана робота оркестру розчарували глядачів, які не змогли належним чином оцінити такий новаторський твір як «Велика симфонія до-мінор», що значилась у програмі під №6.
Згодом перейменована у «П'яту симфонію», «Велика симфонія до-мінор» була опублікована у квітні 1809 року. Незважаючи на те, що вона була написана на замовлення сілезького дворянина Франца фон Оперсдорфа, який авансом оплатив її, Бетховен не зазначив його імені, присвятивши симфонію своїм друзям-покровителям — князю Францу Йосипу фон Лобковіцу і синові останнього українського гетьмана графу Андрію Розумовському (котрому згодом присвятив також три струнні квартети), який служив послом Російської імперії при дворі Габсбургів.
Справжня слава до «П'ятої симфонії» прийшла лише через кілька років після її прем'єри, коли ряд захоплених відгуків про неї з детатальним і професійним аналізом твору опублікував музичний критик Ернст Теодор Гофманн, широко відомий поза межами Німеччини як композитор і письменник.
З тих пір вона стала обов'язковою в оркестровому репертуарі, була одною з перших з-поміж музичних творів записана на фонограф, увійшла до музичного збірника, відправленого космічним зондом «Вояджер» за межі Сонячної системи, а її дебютний мотив став синонімом букви «V» азбуки Морзе і чи не найвідомішою музичною фразою у світі.