Четверта республіка постала у повоєнній Франції в результаті референдуму 1946 року, що підтримав ідею зосередження влади в руках двопалатного парламенту, який обирав наділеного здебільшого представницькими функціями президента та контролював діяльність підзвітного депутатам і сенату глави уряду. Критиком подібної системи державного устрою був відставний генерал Шарль де Голль, герой Другої світової війни, перший глава повоєнного Тимчасового уряду, прихильник сильної президентської влади. Його спроба взяти реванш на чолі «Об'єднання французького народу» в 1951 році зазнала фіаско, і 6 травня 1953 року 63-річний де Голль відійшов від партійних справ, усамітнився й присвятив себе написанню воєнних мемуарів.
У цей період Франція перебувала у тривалій економічній і політичній кризі: країна, яку охопили неперервні забастовки, вела війни в Індикитаї і Мадагаскарі, з 1954 року — і в Алжирі, де бойові дії особливо активізувались після надання Францією у 1956 році незалежності Тунісу і Марокко. Алжирська війна стала тягарем для нездатних навести лад в економіці т. зв. «примарних урядів», викликала осуд світової спільноти та обурення громадськості самої Франції, в той же час спровокувавши ріст націоналізму серед «алжирських» французів. За їх ініціативи 13 травня 1958 року в Парижі пройшла багатотисячна демонстрація, що вимагала рішучого придушення алжирського повстанського руху. Через два дні командуючий військами в Алжирі генерал Рауль Салан очолив змову військових і як голова «Комітету громадської безпеки» звернувся до президента Рене Коті з вимогою закінчити війну «за сто днів» і до Шарля де Голля «порушити мовчання» й створити «уряд суспільної довіри».
24 травня французькі десантники з алжирського контингенту висадилися на Корсиці, яку під гаслами «На Париж!» і «Хай живе де Голль!» без опору взяли під контроль. В умовах загрози державного перевороту, де Голль, що публічно звернувся до бунтівників з вимогою підкорятися своєму командуванню, для багатьох виявився компромісною фігурою — на його підтримку виступили помірковані центристи та соціалісти, і 27 травня уряд П'єра Пфлімлена, шостий за попередні чотири роки, після двох тижнів роботи подав у відставку. Через два дні, погрожуючи відставкою, якщо Національні збори не затвердять призначення главою уряду «найпрославленішого француза», виступив і президент Коті.
Попри протидію радикалів, лівих соціалістів і комуністів 1 червня 1958 року Шарль де Голль був затверджений на посаді Голови Ради Міністрів Франції з піврічними надзвичайними повноваженнями, зокрема з правом керувати урядом при допомозі декретів. Дещо знявши протестну напругу в країні, де Голль негайно ініціював підготовку нової конституції, в якій президент, що обирався б вже не парламентом, а колегією виборців, наділявся б значно ширшими повноваженнями, зокрема правом одноосібно призначати прем'єр-міністра і всіх членів уряду.
Конституційний референдум 28 вересня 1958 року завершив дванадцятирічну історію Четвертої Французької республіки, і 21 грудня 1958 року Шарль де Голль за підтримки 75,5% виборців був обраний першим (формально — другим після Рене Коті) президентом П'ятої республіки. Він продовжив традиційну для нього антиамериканську політику, яка привела до конфліктів спочатку з президентом Двайтом Ейзенхауером, а потім і з його наступником — Джоном Кеннеді. При де Голлі Франція стала четвертою ядерною державою світу і розпочала активну політику деколонізації, надавши незалежність не лише Алжиру, але й ще понад двом десяткам держав у Африці і Азії.
Після свого переобрання у 1965 році де Голль оголосив про відмову від використання долара в міжнародних розрахунках і перехід на єдиний золотий стандарт, а в 1966 році — про повну відмову від військового співробітництва з НАТО, штаб-квартиру якої довелось перенести в Брюссель. Після виведення з Франції всіх американських баз де Голль активізував співробітництво з Радянським Союзом, засудив дії США у В'єтнамській війні та Ізраїлю — в Шестиденній, в реалізації плану «Європи від Атлантики до Уралу» почав усе активніше підтримувати ФРН на противагу Великобританії, яка на його погляд була представником «англосаксонського» НАТО.
Вкрай невдала соціально-економічна політика де Голля і мілітаризація Франції були серед причин чергової економічної кризи, яка в травні 1968 року проявилась багатомільонними студентськими і робітничими демостраціями, що практично паралізували країну. Знову звернувшись до «нації, яка перебуває на межі громадянської війни», де Голль зажадав розширення власних повноваженнь, розпустив Національні збори й після перемоги своїх прихильників на позачергових виборах ініціював проведення нового конституційного референдуму. Проте на цей раз зазнав поразки — намір реформувати Сенат і адмінстративний устрій країни 27 квітня 1969 року був відхилений більшістю голосів виборців, і наступного дня Шарль де Голль подав у відставку.
Другим президентом П'ятої французької республіки став давній послідовник де Голля і незмінний глава уряду за двох його каденцій Жорж Помпіду, незалежна позиція і популярність якого в час кризи привела до розриву між колишніми соратниками і особистісного конфлікту.
Коментарі
Дивіться також
• Капітуляція Франції, 1940
• Таємна конференція у Касабланці, 1943
• Звільнення Парижу, 1944
• Конрад Аденауер — перший канцлер ФРН, 1949
• Правила життя Шарля де Голля
• Помер Франсуа Міттеран, 1996