Першими достовірно відомими поселенцями Макао були втікачі з імперії Сун, які в 1277 році прибули на півострів у дельті ріки Чжуцзянш в пошуках притулку під час монгольської навали імператора Хубілая. У пізніші роки сюди час від часу переселялися рибалки з континентального узбережжя Китаю, однак регіон залишався практично необжитим до появи у 1513 році перших європейців у складі експедиції португальця Жорже Алвареша. Того ж року за розпорядженням віце-короля Індії Афонсу де Албукерке була споряджена експедиція на чолі з Рафаелем Перестрелло. Він став першим європейцем, що ступив на територію континтального Китаю, і протягом трьох років безуспішно намагався налагодити торгівлю з купцями міста Гуанчжоу.
Невдачі спіткали і наступні португальські місії, допоки в 1554 році капітан Леонель де Соуза не отримав дозвіл на право ведення торгівлі за умови відмови від піратства і сплати митних зборів. Через три роки в обмін на щорічну оренду у вигляді 18,9 кг срібла португальці отримали право звести на Макао постійне поселення, яке досить швидко розросталось, ставши важливим центром торгівлі з Індією, Японією та Молуккою завдяки наданню португальцями виключного права на торгівлю з Китаєм. Бурхливий розвиток Макао почався з 1580-х років, коли тут було засновано католицьку єпархію, сформовано сенат для вирішення соціальних та економічних питань під суворим наглядом китайської влади, а об'єднання іспанських та португальських корон спростило торгівлю з Філіппінами та іншими іспанськими колоніями.
У 1685 році Китай надав право торгівлі всім зарубіжним країнам і протягом наступного століття в Макао і Гуанчжоу свої торгові представництва відкрили Англія, Голландія, Франція, Данія, Швеція, США та Росія. Британське домінування в регіоні привело до Першої опіумної війни, за підсумками якої під юрисдикцію Великобританії перейшов Гонконг, що негативно позначилось на торгівлі Макао. Спроби Португалії укласти аналогічні угоди з Китаєм зазнали невдачі і в 1851 та 1864 роках вона окупувала острови Тайпа і Колаун поблизу Макао, перетворивши його на важливий транзитний порт торгівлі рабами і опіумом. Правовий статус цих територій був урегульований договором від 1 грудня 1887 року, за яким в обмін на частку митних платежів Макао з прилеглими островами отримав статус тимчасової португальської колонії без права її відчудження.
Після падіння династії Цин аналогічний договір був підписаний з гоміньданівським урядом, що в роки Другої Світової війни забезпечило Макао нейтралітет і статус єдиного нейтрального порту в Південному Китаї після японської окупації Гуанчжоу та Гонконгу.
З приходом до влади комуністів влада КНР оголосила угоду з Португалією недійсною, однак не змогла жодним чином протидіяти проголошенню в 1951 році Макао португальською провінцією. Після Революції гвоздик 1974 року новий уряд, що прийшов на зміну військовій диктатурі, оголосив про відмову від колоніальної практики як частини португальського історичного образу і в 1979 році Лісабон визнав Макао "територією Китаю під адміністрацією Португалії", а ще через чотири — "територією Китаю під тимчасовою адміністрацією Португалії".
У 1986 році розпочались переговори про майбутній статус Макао, за підсумками яких 13 квітня 1987 року було прийнято рішення про його повернення 20 грудня 1999 року під повний китайський суверенітет в якості Спеціального адміністративного району. 31 березня 1993 року в КНР був прийнятий відповідний закон, який гарантував, що соціалістична економічна система Китаю не буде практикуватися в Макао, котрому до 2049 року буде надано високий ступінь автономії у всіх питаннях, крім зовнішніх і оборонних справ.
Перехід Макао під юрисдикцію Китаю після більш, ніж 400 років португальського правління, став кінцем португальської імперії та європейського колоніалізму в Азії загалом.
Коментарі
Дивіться також
• Китайська народна Республіка, 1949
• Незалежність Сінгапуру, 1965
• Повернення Гонконгу до Китаю, 1997