До свого обрання на пост президента США Білл Клінтон п'ять разів обирався губернатором штату Арканзас і як один з лідерів «південних демократів» був підтриманий партією й у 1992 році впевнено переміг на виборах діючого президента Джорджа Буша-старшого. Незважаючи на невдачі перших років правління, Клінтону вдалось успішно подолати хаос в економіці, налагодити конструктивний діалог на міжнародній арені, і на виборах 1996 року він переконливо здолав свого опонента з Республіканської партії Роберта Доула.
Другий термін для 42-го президента США почався зі скандалу — вже через чотири місяці після інавгурації, у травні 1997 року Верховний суд одноголосно постановив продовжити розгляд справи по звинуваченню Білла Клінтона у сексуальних домаганнях, яке ще в 1995 році проти нього висунула його колишня співробітниця в часи губернаторства в Арканзасі Пола Джонс. Згодом з її адвокатами зв'язалась така собі Лінда Тріпп, яка стверджувала, що володіє записами, які підтверджують подібну поведінку Клінтона. Як виявилось, Тріпп таємно записувала телефонні розмови зі своєю колегою по роботі в Пентагоні 24-річною Монікою Лівінскі, котра стверджувала, що, працюючи стажером у Білому домі з листопада 1995 року до свого звільнення в березні 1997-го, мала 12 сексуальних контактів з Біллом Клінтоном в стінах його кабінету.
Після того, як Лінда Тріпп була заявлена адвокатами Поли Джонс в якості свідка на суді, з нею зв'язався офіс незалежного прокурора Кеннета Старра, якому вона підтвердила наявність в неї плівок з подробицями особистого життя президента США. Згодом, вже з підслуховувальним пристроєм, котрольованим агентами ФБР, Тріпп зустрілась з Левінскі, яку викликала на відверту розмову про її стосунки з Біллом Клінтоном. Отимавши цей запис, 16 січня 1998 року представники ФБР та прокурор Старр зустрілися з Левінскі і, пообіцявши їй юридичний імунітет, домоглися від неї згоди на співробітництво. В якості доказу своїх стосунків з президентом вона надала слідству сукню, яку понад два роки за порадою Лінди Тріп не чистила, — аналіз ДНК підтвердив наявність на сукні слідів сперми, що належать президенту Клінтону.
Вже наступного дня інформація про стосунки Левінскі з Клінтоном з'явились у таблоїдах, а 21 січня про них написала газета «Вошингтон пост». 26 січня Клінтон вперше публічно прокоментував сексуальний скандал, що набирав обертів: «Я хотів би сказати американському народу,.. [що] у мене не було сексуальних стосунків з ... міс Левінскі». Це ж він повторив і під час судового засідання у справі за позовом Поли Джонс, що згодом стало підставою для звинувачення його у лжесвідченні під присягою. Президента підтримала перша леді Хілларі Клінтон, яка заявила, що це «широка змова правих проти мого чоловіка, яку праві плетуть з того самого дня, коли він став президентом».
6 серпня свідчення Моніки Левінскі заслухало Велике жюрі, а 17-го — був допитаний Білл Клінтон. Він став першим президентом США, підданим такій процедурі: сидячи в кабінеті Білого дому, Клінтон по відеозв'язку спробував заперечити, але зрештою підтвердив факт інтимних стосунків з Монікою Левінскі, після чого у короткому чотирихвилиному зверненні попросив вибачення за введення в оману громадськості і своєї сім'ї.
Через місяць Кеннетт Старр передав свій багатотомний детальний звіт Палаті представників Конгресу США, який через два дні опублікував в інтернеті. Він звинувачував Клінтона за 11-ма пунктах, зокрема, за обман правосуддя, протидію правосуддю, тиск на свідків та зловживання владою.
8 жовтня Палата представників почала розгляд матеріалів Старра і 11 грудня сформулювала чотири пункти звинувачення: лжесвідчення на суді у справі Поли Джонс 23 грудня 1997 року і 17 січня 1998 року, лжесвідчення Великому журі 17 серпня 1998 року, перешкоджання правосуддю у справі Поли Джонс і зловживання службовим положенням. 19 грудня 1998 року після 14 годин дебатів Палата представників проголосувала за позбавлення Білла Клінтона поста президента, підтримавши звинувачення у лжесвідченні Великому журі (228 — «за», 206 — «проти») і перешкоджанні правосуддю (221 проти 212).
7 січня 1999 року, вдруге після 1868 року, коли аналогічній процедурі був підданий президент Ендрю Джонсон, питання імпічменту президента було винесене на розгляд Сенату. Згідно з конституцією США, голова Верховного суду країни Вільям Ренквіст став головою засідання, а сенатори — присяжними. Для відставки президента необхідно було набрати дві третини голосів, але під час голосування 12 лютого не було досягнуто навіть простої більшості за жодним з пунктів обвинувачення, і Білл Клінтон, як у свій час і Джонсон, зберіг за собою пост президента.
Коментарі
Дивіться також
• Відставка Річарда Ніксона, 1974
• Будапештський меморандум, 1994
• Візит Білла Клінтона в Київ, 2000