Перші спорадичні монгольські напади на китайські володіння розпочались у 1230-х роках і за правління Мунке перетворились на планомірну війну з державою Сун. У 1252 році Великий хан відправив на її завоювання армію під проводом свого брата Хубілая, успішна кампанія якого перервалась у серпні 1259 року зі смертю Мунке — Хубілай повернувся у свою ставку в місті Кайпін (сьогодні — Шанду), де 5 травня 1260 року на поспіхом скликаному курултаї був проголошений Великим ханом Монгольської імперії.
У 1266 році Хубілай переніс свою столицю у Північний Китай і на місці, де знаходиться нинішній Пекін, заснував місто Даду, звідки через два роки поновив війну з державою Сун — після трьох років облоги монгольські війська захопили місто Сян'ян, яке мало стратегічне значення і його падіння відкрило шлях в басейн ріки Янцзи.
До 1273 року Хубілай заблокував флот держави Сун на ріці Янцзи, за два роки захопив більшу частину її території і 19 березня 1279 року юаньска армія завдала Сун вирішальної поразки у битві біля Гуанчжоу. Як новий правитель об'єднаного Китаю, Хубілай централізував державу, реформував її податкову систему і вибудував управління, активно залучаючи китайських радників і чиновників, активно сприяв торгівлі по Шовковому шляху, завдяки якій в Китай стали прибувати європейські християнські місіонери і торгівці.
Назвавши свою династію «Юань», Хубілай обрав одне з традиційних в Китаї позначень творчого початку світобудови, підкресливши універсальний характер своєї влади. Це імпонувало верхам китайського суспільства, які вбачали в цих претензіях паралель своєму традиційному ідеалу вселенської імперії. Проте спроби Хубілая підкорити Японію, В'єтнам, М'янму та острів Ява зазнали невдачі.
Слідуючи заповітам свого діда, Чингізхана, Хубілай терпимо ставився до всіх релігій — християни різних конфесій, мусульмани, буддисти, прихильники вчення Конфуція, даоси, шаманісти-ідолопоклонники були звільнені від виплати данини і отримали спеціальні ярлики, які захищали майно їхніх храмів від свавілля влади. Найважливішим нововведенням в буддистському світі Китаю в епоху Юань стало поширення ламаїзму — тибетського буддизму, який з кінця XIII століття став офіційною релігією монгольських правителів Китаю, які вважали вважали себе втіленнями бодхисатви Манджушри.
Династія Юань проіснувала до 1368 року, коли була повалена в результаті селянського повстання, яке переросло у громадянську війну, що завершилась відділенням Китаю, в якій утвердилась династія Мін.
Коментарі
Дивіться також
• Чингізхан — Великий хан Монгольскої імперії, 1206
• Золота Орда, 1224
• Хубілай — Великий хан Монголії, 1260
• «Книга Чудес Світу» Марко Поло, 1271
• Незалежність Маньчжурії, 1932