Після Андрусівського перемир'я 1667 року, за яким Гетьманщина по Дніпру була поділена між Річчю Посполитою і Московським царством, лівобережний гетьман Іван Брюховецький, дізнавшись про наміри царя Олексія Михайловича залучити на свій бік гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка, підняв антимосковське повстання. Попри його успіх, влітку
Виходець із селянських низів, який свою військову кар'єру розпочав реєстровим козаком ще за часів Богдана Хмельницького, Дем'ян Ігнатович на прізвисько Многогрішний був призначений генеральним осавулом, а коли восени 1668 року Дорошенкові довелось повернутись на Правобережжя для придушення заколоту запорізького писаря Петра Суховія, — "наказним гетьманом Сіверщини". У цій якості він брав участь у захисті Седніва (нині — Чернігівська область) від московських військ князя Григорія Ромодановського.
Однак під впливом промосковськи налаштованої частини старшини та Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича 6 жовтня Дем'ян Многогрішний розпочав таємні перемовини з царськими послами і 17 грудня 1668 року на козацькій раді в Новгороді-Сіверському, спираючись на підтримку компанійських (вільнонайманих) полків і православного духовенства, був обраний "сіверським гетьманом". 13 березня 1669 року генеральна рада у Глухові підтвердила обрання Многогрішного гетьманом Лівобережжя. Виголосивши присягу на вірність Олексію Михайловичу у присутності царського представника, того ж дня Многогрішний підписав договір, відомий як "Глухівські статті", котрий змінив укладені Іваном Брюховецьким важкі для України "Московські статті" 1665 року, розширивши автономію Гетьманщини у фінансових і військових питаннях.
У наступні роки Многогрішний відбив спробу Дорошенка здійснити черговий похід на Лівобережжя, яке досить жорстко взяв під повний контроль, надіслав війська для придушення повстання у Слобідській Україні полковника Івана Дзиковського і безуспішно намагався приєднати до Гетьманщини Гомель (нині — Білорусь). Його спроби підкорити Запоріжжя і створити щось на кшталт регулярної армії, викликали спротив більшості офіцерів, що зростали на Січі і звикли жити за звичаями, де все вирішуюється емоціями і короткостроковими інтересами. Однак жорсткість і послідовність Многогрішного у наведенні дисципліни дали змогу на кілька років вирватись зі стану перманентної громадянської війни, що сприяло зростанню добробуту на Гетьманщині.
Попри цілковиту лояльність Москві, через три роки Многогрішний був звинунувачений у намірах укласти союз з Дорошенком, який перейшов під зверхність Османської імперії. Після численних доносів козацької старшини, серед іншого невдоволеної нехтуванням гетьманом козацьких привілеїв, у ніч на 13 березня 1672 року з відома царських сановників він був схоплений у своїй столиці в Батурині. Висланий до Москви, він був підданий тортурам, засуджений до страти, царською милістю заміненій на пожиттєве заслання разом з родиною у Забайкаллі.
17 червня 1672 року новим гетьманом Лівобережжя був проголошений генеральний суддя Іван Самойлович, який разом з генеральним писарем Карпом Мокрієвичем та генеральним обозним Петром Забілою був активним учасником змови проти Многогрішного. Його 15-річне правління відзначалось повною лояльністю Москві, що, однак, також не вберегло від звинувачень у зраді, арешту і заслання в Сибір. По смерті Самойловича у 1690 році Многогрішний був помилуваний без права повернення на Україну, разом із сином та онуками брав участь у захисті Селенгінського острогу (нині — селище в Бурятії, РФ) від монгольсько-маньчжурських військ, яким у подальшому керував у чині «приказної людини».
Коментарі
Дивіться також
• Гетьман Іван Виговський, 1657
• Гетьман Іван Брюховецький, 1663
• Гетьман Іван Самойлович, 1672
• Гетьман Іван Мазепа, 1687
• Гетьман Кирило Розумовський, 1750
• Гетьман Павло Скоропадський, 1918