Невідкладне фінансування оборони країни у роки війни змусило керівництво СРСР вдатись до надлишкової грошової емісії. У той же час виробництво продуктів і товарів ширвжитку різко скоротилось, постачання ними було нормоване, а на певні категорії — регулювалось картковою системою. До 1 січня 1946 року грошова маса зросла у чотири рази у порівнянні з довоєнною, значно перевищуючи необхідну для товарообігу, який стримувався існуванням трьох категорій цін — пайкових, комерційних і ринкових. Скасуванню ж карткової системи і переходу до єдиної системи ціноутворення стояли на заваді значні суми коштів, що були на руках у населення, в основному — сільського, через практично повну відсутність мережі ощадкас у глибинці, і у т. зв. «спекулятивних елементів», які «скористалися наявністю великого розриву між державними і ринковими цінами, так само як і наявністю маси фальшивих грошей, для накопичення грошей у великих розмірах і […] тримають їх в "панчохах"».
Секретні директиви розробити програму повоєнного оздоровлення фінансової сфери країни нарком фінансів СРСР Арсеній Звєрєв отримав ще наприкінці 1943 року. Початкові наміри провести обмін грошей по курсу 5 старих рублів за 1 новий, вольовим рішенням Йосифа Сталіна зміненого на 10 до 1, та скасувати карткову систему в 1946 році втілити не вдалось і проведення цих заходів було перенесено на IV квартал наступного року.
Попри режим суворої секретності з підготовки грошової реформи, допитливість окремих керівних осіб переважила страх покарання за самочинне відкриття конвертів з грифом «Відкрити тільки після одержання особливої вказівки», що завчасно були розіслані на місця. Чутки про обмін швидко поширилися містами, і десь з вересня громадяни Країни Рад, намагаючись врятувати готівку, кинулись скуповувати навіть ті товари, що раніше попитом не користувалися.
Пік ажіотажу припав на кінець осені. «По Центральному Київському універмагу Особторга при плані щоденної торгівлі 600 тисяч рублів, 30 листопада було продано на суму 2 млн рублів», — інформував керівництво держави міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов. В одній з музичних крамниць Москви 1 грудня було продано 100 патефонів, тоді як раніше продавалося один-два денно.
По країні прокотилась хвиля масових хаотичних операцій з відкриття та закриття депозитів. Особливо завбачливі та добре поінформовані громадяни знімали в ощадкасах «великі суми (30-50 тисяч) і тут же вкладали їх на кількох підставних осіб» — констатувало столичне МВС 2 грудня.
Постанову «Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі та промислові товари» Рада міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили 14 грудня 1947 року. Її необхідність пояснювалась негативним впливом війни, зловмисними діями спекулянтів, які, користуючись скрутою, стоять на заваді наповненню крамниць товарами і стримують відміну карткової системи, відтак нагальною потребою зміцнення рубля і «переходу до відкритої торгівлі за єдиними цінами» на товари.
За умовами реформи Держбанк СРСР мав протягом тижня (у віддалених районах країни — двох тижнів, до 29 грудня включно) провести обмін готівки, «що знаходиться у населення, державних, кооперативних і громадських підприємств, організацій і установ, а також колгоспів», по курсу 10 старих рублів на 1 руб зразка 1947 року; розмінна монета обміну не підлягала. Депозити на суму до 3 тисяч рублів (трьох неоподатковуваних мінімумів) переоцінювалися по курсу 1 до 1, від 3 до 10 тисяч — по курсу 1,5 до 1, понад 10 тисяч — 2 до 1. Грошові кошти на розрахункових і поточних рахунках кооперативних підприємств, організацій, а також колгоспів були переоцінені з розрахунку «чотири рубля нових грошей» за «п'ять рублів старих грошей».
Передбачалась і «конверсія всіх раніше випущених державних позик, за винятком позики 1947 року», які об'єднувались в єдину позику за курсом 3 до 1.
Влада запевняла, що, хоча населенню доведеться зазнати певних втрат, «це буде остання жертва». Компенсувати її мала одночасна відміна з 16 грудня карткової системи, скасування «високих цін по комерційній торгівлі» та введення «єдиних знижених державних роздрібних цін на продовольство і промтовари», які визначалися диференційовано. Так, на 12% порівняно з пайковими цінами зменшувалась вартість хліба і борошна, на 10% — круп, макаронів і пива. На рівні пайкових залишалися ціни на м'ясо, рибу, жири, цукор, кондитерські вироби, овочі, тютюн, горілку і вино. Промислові товари (тканини, взуття, одяг тощо) ставали дешевшими від комерційних цін у 3,2 рази.
Аби запобігти миттєвому розпродажу наявних товарних запасів, спеціально притриманих на складах до реформи, 14 грудня 1947 року Рада міністрів СРСР запровадила граничні норми продажу товарів в одні руки.
Об'єктом окремої уваги влади в період проведення реформи стали «спекулятивні елементи» — підприємливі люди, які користувалися вадами радянської торгівлі, хронічним дефіцитом і скуповували у крамницях товари дешевше, натомість на «чорному ринку» продаючи дорожче. Саме вони вважалися перешкодою до наповнення крамниць товарами. У другій половині грудня 1947 — січні 1948 року було порушено 12 698 кримінальних справ за спекуляцію з притягненням до відповідальності 16255 осіб. За цей час у великих містах України було затримано понад 300 спекулянтів.
Невигідний курс обміну готівки непокоїв керівників партійних і радянських органів влади, які, маючи фінансові заощадження через вищу зарплату, спробували пом'якшити для себе негативні наслідки реформи. З цією метою у змові з працівниками фінансових установ вони вносили кошти на депозити «заднім числом», дробили існуючі депозити на кілька менших розміром до 3 тисяч рублів або відкривали нові, що суперечило прямій забороні здійснювати фінансові операції 15-17 грудня. Так була викрита дружина голови Ради міністрів Молдавії, яка спробувала незаконно відкрити депозит на 2200 рублів на своє прізвище і 2700 рублів на прізвище родички.
Високопосадовці виробничої сфери та торгівлі намагалися уникнути втрат приховуванням товарів, за які здавали як виручку в касу власні кошти ніби як за вже продані населенню. Після реалізації прихованих товарів вони повертали б собі кошти по значно вигіднішому курсу. Так, директор Чернігівського лікеро-горілчаного заводу Величко «придбав» для себе з метою перепродажу після реформи на 20 тисяч рублів горілки (ціна на яку не змінилась).
Найбільших втрат зазнали малозабезпечені люди, перш за все селяни, які не мали депозитів, а заощаджувати не встигали через мізерні доходи: разом з державними роздрібними цінами впали і ринкові на сільськогосподарську продукцію, продаж якої складав джерело наповнення селянського бюджету задля сплати високих податків.
Різноманітні порушення правил проведення грошової реформи мали місце по всій країні, особливо в Грузії, Україні, Казахстані, Узбекистані. За результатами розслідування роботи торговельної мережі та банківської сфери під час обміну було виявлено прихованих товарів на суму майже 62 млн руб., встановлено випадки незаконних операцій з депозитами на суму майже 105 млн руб. За цими фактами було порушено 10266 кримінальних справ і до відповідальності притягнуто 20116 осіб. Чимало високопосадовців, викритих у порушеннях під час обміну, отримали суворі партійні догани або й втратили посади.
Реформа сприяла певному економічному оздоровленню. Грошова маса в обігу дійсно скоротилася з 63,4 до 43,6 млрд рублів, проте насичення крамниць товарами не відбулося: як і раніше, державним пріоритетом залишилися важка промисловість і військово-промисловий комплекс.
Коментарі
Дивіться також
• Вихід України з рубльової зони, 1992
• Грошова реформа Леоніда Кучми, 1996