З початком перебудови в різних республіках СРСР активізувались націонал-патріотичні рухи. Однією з подібних організацій став створений у 1990 році Загальнонаціональний конгрес чеченського народу (ЗКЧН) на чолі з генералом Джохаром Дудаєвим, який ставив своєю задачу вихід Чечні зі складу Радянського Союзу. 8 червня 1991 року ЗКЧН проголосив незалежність Чеченської республіки Нохчі-чо, а 6 вересня оголосив розпуск державник структур Чечено-Інгушської Автономної республіки, керівництво якої підтримало Серпневий путч в Москві. Цього ж дня штурмом було взято приміщення Верховної ради, телецентр і Будинок радіо в Грозному. 27 жовтня 1991 року в Чечні пройшли вибори президента і парламенту.
Після розпаду СРСР у грудні 1991 року новообраний президент Дудаєв оголосив про вихід Чечні зі складу Російської Федерації. У відповідь на це в Чечні був оголошений надзвичайний стан, який де-факто ввести не вдалось і з республіки почався вивід російських військ, що тривав до літа 1992 року. У грудні того ж року Чечено-Інгушська АРСР припинила своє існування юридично. В результаті Чечня стала фактично незалежною, але юридично не визнаною ніким державою.
Весною 1993 року в Чечні загострились протиріччя між Дудаєвим і парламентом, після розпуску якого у квітні в північних районах республіки почалась формуватись збройна антидудаєвська опозиція, яку фінансовими і людськими ресурсами підтримувала Москва.
З літа 1994 року розпочались бойові дії між вірними Дудаєву силами і опозицією, яка 26 листопада 1994 року здійснила спробу захоплення Грозного. Після розгрому антидудаєвських сил в полон потрапило багато росіян, які, як з'ясувалося, діяли в рамках планів ФСБ здійснити захоплення Чечні силами чеченськими військових формувань, щоб це виглядало як внутрішньо-чеченське протистояння. 1 грудня російська авіація завдала удар по військових аеродромах Чечні, знищивши всі розміщені на них військові літаки. 11 грудня 1994 року президент РФ Борис Єльцин підписав указ про проведення військової операції в Чеченській республіці.
За планом передбачалось до 13 грудня захопити Грозний, а до 19 грудня взяти під контроль всю територію республіки. Проте російська армія зазнала перших втрат ще на підступах до Чечні, а бої розгорілися далеко від її столиці. Розпочати ж штурму Грозного росіяни змогли лише в новорічну ніч 31 грудня після тижневої серії масованих авіабомбувань та ракетних і артилерійських обстрілів, що привели до загибелі тисяч мирних жителів.
В новорічну ніч проти 1 січня 1995 року російське командування наважилось на потужний штурм чеченської столиці з чотирьох напрямків. Запорука успіху операції полягала в одночасному досягненні Президентського палацу у центрі міста. Однак російські бронеколони були зупинені та блоковані чеченцями у різних районах Грозного. Бронетанкова атака була малоефективною в міських умовах, зазнала невдачі і до 3 січня майже російські сили були знищені, а решта (яка відчувала нестачу боєприпасів, їжі і питної води) здалася в полон.
Наступний штурм Грозного розпочався 7 січня і закінчився 6 березня взяттям столиці Чечні. Внаслідок бойових дій в Грозному, за оцінками російських правозахисників загинуло близько 35 тисяч мирних жителів (з них біля 5 тисяч дітей) та 10 тисяч російських солдат (офіційна кількість — 2 тисячі). За словами керівника оборони Грозного Аслана Масхадова за цей же період загинуло 12 тисяч російських вояків та 600 чеченських військовослужбовців.
Ще не досягши військових завдань щодо штурму Грозного, російські війська перейшли до наступного етапу військової операції — встановленню військового контролю над всією територією Чечні. З цією метою фронтова авіація проводила масовані бомбардування чеченських населених пунктів і сіл Інгушетії. Незважаючи на певні успіхи росіян у рівнинній Чечні, в горах, де бої велись з надзвичайною запеклістю, успіху їм досягти не вдалось.
Під тиском Державної Думи та громадськості російське керівництво на чолі з Борисом Єльциним було змушене розглянути можливість ведення переговорів: продовження бойових дій в Чечні могло серйозно зашкодити престижу Росії на міжнародній арені і завадити лідерам провідних країн прибути в Москву на святкування 50-ти річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною у Другій світовій війні. У зв'язку з цим Єльцин підписав "Указ щодо нормалізації обстановки в ЧР", яким оголосив мораторій на бойові дії в Чечні з 28 квітня по 11 травня 1995 року.
Після закінчення мораторію військові дії продовжились. В середині червня після успішної атаки підрозділів Шаміля Басаєва на Будьонівськ була укладена чергова угода про припинення вогню та почались переговори між російським та чеченським керівництвом. 19 червня 1995 року під егідою ОБСЄ розпочався перший раунд переговорів між російською та чеченською сторонами, під час яких була досягнута домовленість про продовження мораторію на бойові дії на невизначений термін, обмін усіма полоненими, роззброєння збройних сил Чечні, виведення російських військ і проведення у республіці вільних виборів.
31 серпня 1996 року у Хасав'юрті було укладено мирну угоду, за якою російські війська повинні були повністю виведені з Чеченської Республіки Ічкерії до 31 грудня 1996 року, а укладення положення про міждержавні стосунки між Чеченською республікою та Російською Федерацією відкладалось до 2001 року.
Згідно з офіційними даними у Першій чеченській війні російська армія втратила убитими та зниклими без вісті близько 5 500 чоловік. За даними російського комітету солдатських матерів лише солдатів регулярних частин строкової служби (не рахуючи контрактників та частин спеціальних служб) загинуло 14 000 вояків. За чеченськими офіційними даними втрати російської амії склали до 80 тисяч убитими. Втрати чеченської армії за офіційними чеченськими даними склали близько 3 000 військовослужбовців (незалежні дослідження подають втрати чеченської армії від 2 500 до 4 000 убитими). Втрати серед мирного населення Чечні склали за різними оцінками до 120 000 убитими та 240 000 пораненими.
Коментарі
Дивіться також
• Друга Чеченська війна, 1999
• Теракт «Норд-Ост», 2002
• Бесланський теракт, 2004