Уперше потребу визнати права людини виражено в Декларації незалежності США 4 липня 1776 року, в якій зазначалося, що «всіх людей створено рівними ... Творець обдарував їх певними невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя». Білль про права 15 грудня 1791 року доповнив її гарантіями свободи віросповідання, слова і преси, на мирні зібрання, захисту особистості тощо. Французька «Декларація прав людини і громадянина» від 26 серпня 1789 року до «природних прав» відносила «свободу, власність, безпеку і спротив гнобленню». Наприкінці XVIII — XIX століття розширення сфери дії прав людини відбулося за рахунок скасування рабства у колоніях європейських держав та кріпосного права в Австрійській та Російській імперіях.
Прагнення захищати права людини стало одним з напрямків діяльності Ліги націй, ст. 22 Статуту якої забороняла работоргівлю на підмандатних їй територіях. Однак ці та інші документи того часу мали національний, а не універсальний характер. Розмитим залишався і зміст поняття «права людини».
Брутальне порушення права людини під час Другої світової війни підштовхнули Організацію Об'єднаних Націй до фіксації міжнародних гарантій прав людини. Ст. 55 Статуту ООН визначала завданням цієї організації сприяння «загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії».
На початку 1946 року в ООН було створено Комісію з прав людини, до якої увійшли представники 18 країн. Під керівництвом удови президента США Франкліна Рузвельта правозахисниці Елеонори Рузвельт до літа 1948 року комісія виробила проект «Загальної декларації прав людини», основний внесок в розробку якого зробили французький юрист Рене Кассен і канадський правник Джон Гамфрі.
Позицію Радянського Союзу на Генеральній асамблеї ООН, що відбулася у Паризькому палаці Шайо, представляв голова делегації, заступник міністра закордонних справ СРСР Андрій Вишинський. Замовчуючи депортації народів у СРСР, він рекомендував урахувати в Декларації «досвід вирішення національного питання в Радянському Союзі». Під приводом недопущення вільного і безперешкодного поширення «"ідей" фашизму, расової ненависті, ненависті національної, сіяння ворожнечі між народами, підбурювання до нової війни» Вишинський виступав проти фіксації у Декларації права на свободу переконань та вільне їх висловлювання. СРСР вважав, що цей проект «Загальної декларації прав людини» незадовільний і пропонував допрацювати його до наступної сесії.
«Загальна декларація прав людини» була ухвалена 10 грудня 1948 року на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН у Парижі голосами 40 країн, при восьми країнах, що утрималися (СРСР, УРСР, БРСР, ЧССР, ПРН, Саудівська Аравія, ПАС, ФНРЮ) і двох, що не голосували (Гондурас і Ємен). Стримана позиція соціалістичних держав пояснювалася ніби-то ігноруванням їхніх пропозицій щодо заборони фашистської ідеології, захисту національних меншин та права націй на самовизначення.
У своїх 30-и статтях Декларація визначила перелік громадянських (особистих), політичних, економічних і культурних прав, до виконання яких мають прагнути всі держави і народи. Це, зокрема, право на життя, свободу й особисту безпеку, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції, свободу пересування і поселення, свободу совісті та переконань, свободу мирних зборів та асоціацій тощо.
Упродовж десятиліть формувалися механізми моніторингу дотримання прав людини, який з 1966 року було покладено на Комітет з прав людини ООН, та засоби впливу на держави-порушники. Незважаючи на те, що «Загальна декларація прав людини» має рекомендаційний характер, її статті стали частинами правових систем більшості держав світу та були покладені в основу інших документів, що розширювали і закріплювали права людини.
Перекладена 375 мовами, «Загальна декларація прав людини» разом з прийнятими в 1966 році «Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародним пактом про громадянські та політичні права» іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини. Україна ратифікувала ці пакти в 1973 році.
З 1950 року дата 10 грудня відзначається як День прав людини.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Велика хартія вольностей, 1215
• Декларація прав людини і громадянина, 1789
• Білль про права, 1791
• Статут Організації Об'єднаних Націй, 1945
• Вступ України в ООН, 1945