Економічна і політична криза кінця 1980-х років в СРСР привела до активізації громадських та національних рухів, завдяки чому у Верховній Раді Української Радянської Соціалістичної Республіки 12-го скликання, яка була обрана 30 березня 1990 року, вперше у Компартії України не було монолітної більшості. Тим не менш, маючи більшість, 4 червня комуністична більшість обрала Головою ВР Первшого секретаря ЦК Компартії УРСР Володимира Івашка. Після його переходу на посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС, головою ВР УРСР 23 липня був обраний другий секретар ЦК КПУ Леонід Макарович Кравчук.
Ситуація змінилась, коли путч у Москві був придушений через два дні силами керівництва Російської Федерації, — 24 серпня 1991 року, після того як Михайло Горбачов склав з себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС, Верховна рада УРСР прийняла Акт про державну незалежність України і з метою його всенародного підтвердження сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум. На цю ж дату були призначені і вибори президента України, посаду, яка була запроваджена 5 липня 1991 року.
30 серпня1991 року Кравчук підписав Указ Президії Верховної ради "Про заборону діяльності Компартії України", як організації, що взяла участь в державному перевороті, і того ж дня вийшов з лав КПУ. На президентських виборах йому опонували п'ятеро висуванців від громадських та національних рухів, які не змогли узгодити між собою єдину кандидатуру. На виборах, які пройшли 1 грудня 1991 року, Леонід Кравчук отримав підтримку 19 643 481 виборців (61,59%) і посів перше місце у всіх регіонах, за вийнятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл, який набрав 23,27% (7 420 727 голосів). 5 грудня 1991 року у стінах Верховної Ради пройшла інавгурація Леоніда Макаровича Кравчука, який став першим Президентом України.
8 грудня Леонід Кравчук разом із вищими посадовими особами Білорусі і Росії підписав угоди про розпуск СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав, які 10 грудня були ратифіковані Білоруссю і Україною, а 12 грудня і Росією.
Як виходець із середовища Компартії, у Верховній Раді Української Радянської Соціалістичної Республіки 12-го скликання, яка проголосила себе Верховною Радою України 1 скликання, на підтримку Леоніда Кравчука сформувалась депутатська група «За суверенну, радянську Україну» на чолі з Олександром Морозом, яка мала більшість (239 депутатів) з числа колишніх комуністів. Тим не менш, йому не вдалось вирішити нагальні економічні проблеми і безстрокова забастовка шахтарів, невдоволених хронічними невиплатами заробітної плати, яка почалась 7 червня 1993 року, змусила Верховну Раду призначити на 27 березня 1994 року вибори до парламенту і на 26 червня — дострокові вибори президента.
У першому турі перемогли Леонід Кравчук (38,36%) і опозиційний до нього Леонід Кучма (31,17%). У другому турі, який пройшов 10 липня 1994 року, Леонід Кучма, которого підтримав південь та схід країни, отримав 52,15% голосів тих, хто взяв участь у виборах, і 19 липня був проголошений президентом України.
Коментарі
Дивіться також
• Борис Єльцин — перший президент Росії, 1991
• Біловезька угода, 1991
• Вихід України з рубльової зони, 1992
• Леонід Кучма — другий президент України, 1994
• Загибель В'ячеслава Чорновола, 1999
• Інавгурація Віктора Ющенка, 2005
• Віктор Янукович — Президент України, 2010
• Президент Петро Порошенко, 2014