Нельсон Мандела народився 18 липня 1918 року неподалік міста Мтата у Східно-Капській провінції ПАР у сім'ї нащадків правлячої династії однієї з народностей групи народів банту. У батька Мандели було чотири дружини, які народили йому тринадцять дітей (чотирьох синів і дев'ять дочок). Мандела, який народився від його третьої дружини, був названий Холілалой («Пустун») і став першим в сім'ї, хто пішов до школи, де він у перший же день отримав від учительки англійське ім'я — Нельсон.
Після здобуття неповної середньої освіти і закінчення коледжу, Нельсон в 1939 році вступив до університету, з якого був відрахований наступного року за участь у студентському страйку. Переїхавши до Йоганнесбург, Мандела працював сторожем, клерком в юридичній конторі і 1942 році заочно отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук в Південно-Африканському університеті, після чого в 1943 він почав вивчати право в Університеті Вітватерсранда. Так його і не закінчивши, Мандела захопився ліберальними і радикальними африканістськими ідеями.
У квітні 1944 року Нельсон Мандела вступив до Африканського національного конгресу (АНК), партії, яка проголошувала своєю метою ліквідацію режиму апартеїду, боротьбу за демократичне перевлаштування суспільства. Після перемоги на виборах 1948 року Національної партії африканерів, яка підтримувала політику апартеїду, Мандела став брати активну участь у політичному житті країни, а в 1952 році став одним з організаторів кампанії непокори, що проводилася з ініціативи АНК. В цей же час розробив так званий «план М» на випадок діяльності АНК у підпіллі в разі заборони владою; в 1955 році брав участь у створенні Хартії свободи, в якій були викладені основні принципи побудови вільного і демократичного суспільства в Південній Африці. Хартія свободи стала головним програмним документом АНК та інших політичних організацій Південної Африки, які боролися проти режиму апартеїду.
5 грудня 1956 Мандела і ще 150 осіб були заарештовані владою з пред'явленням звинувачень у державній зраді. Головним пунктом звинувачення стала прихильність до комунізму і підготовка насильницького повалення влади. Результатом судового процесу, що тривав до 1961 року, стало виправдання всіх обвинувачених. Після звільнення Мандела, розчаруваний в ненасильницькій боротьбі з режимом апартеїду, став одним з організатором і очолив збройне крило АНК, яке займалось саботажем, готувалось до партизанської війни з урядом і проводило диверсії та терористичні акції. За це АНК був оголошений терористичною організацією і 5 серпня 1962 року, після 17 місяців переховування, Мандела був заарештований і через півроку засуджений до п'яти років тюремного ув'язнення.
Наступного року Мандела в числі інших лідерів АНК був заарештований за звинувачення в організації диверсій з метою знищення об'єктів водо-, електро-та газопостачання, співпраці з Комуністичною партією і розробці плану введення в Південну Африку іноземних військ. 12 червня 1964 року він був засуджений до довічного позбавлення волі. Мандела відбував свій термін на острові Роббен поблизу мису Доброї Надії, де він пробув наступні вісімнадцять із двадцяти семи років ув'язнення. Перебуваючи в ув'язненні в одиночній камері в'язниці, Мандела заочно отримав ступінь бакалавра юридичних наук Лондонського університету і здобув світову популярність як безкомпромісний борець з апартеїдом.
Під тиском міжнародних ЗМІ у лютому 1985 році президент ПАР Пітер Бота запропонував Манделі звільнення в обмін на «беззастережну відмову від насильства в якості політичної зброї». Мандела відхилив пропозицію зі словами «тільки вільні люди можуть вступити в переговори. В'язень не може укладати договори». Протягом наступних кількох років режим утримання Мандели був значно послаблений, а 11 лютого 1990 року, після підписання президентом ПАР Фредеріком де Клерком указу про легалізацію АНК та інших рухів проти режиму апартеїду, Мандела вийшов на свободу. У день свого звільнення він виступив з промовою перед нацією, в якій заявив про зацікавленість у мирному врегулюванні розбіжностей з білим населенням країни, проте дав зрозуміти, що збройна боротьба АНК не закінчена.
Після свого звільнення Мандела повернувся на посаду лідера АНК, і в період з 1990 по 1994 років партія брала участь у переговорному процесі щодо скасування режиму апартеїду, результатом чого стало проведення 27 квітня 1994 року перших загальнонаціональних демократичних виборів на загальнорасовій основі. У 1993 році Мандела і де Клерк разом були удостоєні Нобелівської премії миру. Незважаючи на це, відносини між політиками часто носили напружений характер.
На парламентських виборах 1994 року 62% голосів отримав АНК, і 10 травня 1994 року Мандела, який очолював АНК, офіційно вступив на посаду Президента ПАР, ставши першим чорношкірим жителем ПАР на цій посаді; лідер Національної партії де Клерк був призначений першим заступником Мандели. Перебуваючи на посаді Президента ПАР по червень 1999 року, Мандела домігся міжнародного визнання за свій внесок у досягнення національного та міжнародного примирення.
До липня 2008 року Манделі і членам АНК був заборонений в'їзд до США (за винятком права на відвідування штаб-квартири ООН в Нью-Йорку) без спеціального дозволу державного секретаря США з огляду зарахування АНК колишнім урядом ПАР до терористичних організацій. У червні 2013 року Нельсон Мандела потрапив у лікарню з рецидивом легеневої інфекції, від якої помер 5 грудня 2013 року.
Коментарі
Дивіться також
• Ліквідація апартеїду в ПАР, 1993
• Нельсон Мандела — президент, 1994