Проголошені ще в 1534 році Жаком Картьє французькі колоніальні володіння в Північній Америці стали ітненсивно розвиватись лише в першій половині XVII століття, коли за ініціативою кардинала Плессі де Рішельє король Людовик XIII заснував на території Канади і Акаді губернаторство, завдяки чому вздовж ріки Святого Лаврентія виник ряд великих стаціонарних поселень, зокрема Квебек і Монреаль. Жостка релігійна політика французького уряду передбачала надання дозволу на поселення у Новій Франції виключно католикам, що сприяло виникненню в Канаді великих місіонерських громад, до однієї з яких в 1666 році прибув 19-літній єзуїт Жак Маркетт.
Вирушивши від місця злиття озер Гурон і Мічиган, експедиція досягла верхів'їв Міссісіпі, звідки, була змушена повернутись, зустрівшись із ворожістю місцевих племен. У серпні Маркетт і Жольє, пройшовши понад 4 тисячі кілометрів, повернулись до озера Мічиган, на південному узбережжі котрого поблизу вододілу, що з'єднує його з Міссісіпі, 4 грудня 1674 року Маркетт заснував невеликий місіонерський пост, в якому залишився на зиму. Весною наступного року по дорозі до містечка Сент-Ігнас на протилежному боці Мічигана він помер від дезентерії, якою заразився під час подорожі.
Перша згаднака про місію, засновану Маркеттом, відноситься до 1679 року, коли у своєму щоденнику французький мандрівник Рене Робер Кавельє де ла Саль згадав її під назвою «Шикагу», що було спотворенням слова «шикааква», котре на мові місцевих індіанців ілінойсів означає «дика цибуля», яка росла у великих кількостях в місцевих лісах і на узбережжі однойменної річки. Згодом поблизу єзуїтської місії виникло два селища індіанців-маямі, які шукали французького захисту від ірокезів, а вона сама стала використовуватись для хрещення навколишніх племен.
Першим неіндіанцем, який став постійно жити в Чикаго, був мулат Жан-Батист Пойнт дю Шаблі родом з острова Сан-Домінго (нині — Гаїті), який, рятуючись від англійських властей, що переслідували його за симпатії до Американської революції, в 1790 році перебрався на французьку територію. Через десять років він залишив Чикаго, переїхавши до Французької Луїзіани напередодні війни США із індіанським союзом племен, по завершенні якої територія на південь від озера Мічиган стала власністю американського уряду. Лише 4 серпня 1830 року Чикаго з населенням 100 чоловік увійшло до офіційного реєстру населених пунктів, а 12 серпня 1833 року, коли його наслення досягло 350 чоловік, — отримало статус селища.
Завдяки вигідному географічному розміщенню і багатим навколишнім сільськогосподарським угіддям Чикаго стало бурхливо розвиватись, 4 березня 1837 року отримало статус міста, а після відкриття в 1848 році каналу, що з'єднав Великі озера та ріку Міссісіпі, і залізниці до штату Айова стало важливим портом на шляху з Півночі до Мексиканської затоки, завдяки чому населення Чикаго потроїлось за наступні 6 років, а в 1857 році Чикаго з населенням 90 тисяч чоловік, головним чином німців та ірландців, стало другим у США. За своїм політичним значенням воно випередило Сент-Луїс та Цинциннаті і в 1860 році обидва кандидати в президенти США — і демократ Стівен Дуглас і республіканець Абрахам Лінкольн — номінувались своїми партіями на з'їздах, що пройшли в Чикаго.
Незважаючи на велику пожежу, що в 1871 році знищила більшу частину Чикаго, місто продовжувало бурхливо розвиватись і в період з 1870 по 1900 рік завдяки величезній кількості нових іммігрантів з Європи його населення зросло з 299 тисяч чоловік до майже 1,7 мільйонів, що за темпами приросту стало абсолютним світовим рекордом.
Коментарі
Дивіться також
• Місто Новий Амстердам, 1664
• Заснування Сіднея, 1788
• Заснування Мельбурна, 1835
• Будапешт — нова столиця Угорщини, 1873
• Заснування Лас-Вегаса, 1905