Після розпаду Римської імперії найбільшою германською державою на її території стало королівство франків, засноване Хлодвігом I, який у 486 році підкорив північну Галлію. Через десять років він прийняв католицизм і заснована ним династія правила протягом наступних трьохсот років. До початку VII століття Меровинги перетворились у слабких правителів і фактична влада в країні належала майордомам — старшим сановникам королівського палацу. Майордом Карл Мартел, якому вдалось об'єднати Франкську державу і зупинити арабську експансію, набув такої сили і авторитету, що по смерті в 737 році короля Теодоріха IV протягом чотирьох років відмовлявся призначати його спадкоємця.
Син Мартела Піпін Короткий в 743 році погодився на коронацію Хільдеріка III, проте через вісім років за підтримки римських пап Захарія і Стефана III позбавив його престолу, вислав у монастир і у листопаді 751 року на загальних зборах франків у Суассоні був обраний королем, першим з династії Каролінгів. При помазанні Піпіна на царство, яке відбулось в абатстві Сен-Дені під Парижем в 754 році, помазані були також і його сини 12-літній Карл та трилітній Карломан, які успадкували Франкське королівство по смерті Піпіна 24 вересня 768 року.
Хоча королівство залишалось неподільним, Карл управляв північними і західними областями, а Карломан — центральними і південно-східними. Стосунки між братами встановились напруженими через різні погляди на політику в Італії, проте відкритого протистояння удалось уникнути завдяки несподіваній смерті 20-літнього Карломана 4 грудня 771 року у своєму палаці в Самуссі. Незважаючи на те, що у нього був однорічний син-спадкоємець Піпін, Карл захопив володіння брата, а його дружина Герберга з сином, були змушені рятуватись втечею в Лангобардію.
Залучивши на свій бік деяких найближчих до Карломана діячів, у 772 році Карл виступив на захист папи римського у війні з лангобардами, яких підкорив через два роки. У вдячність за це, а також за підтримку папи Лева III, звинуваченого в перелюбстві та клятвопорушенні і вигнаного з Риму, 25 грудня 800 року Лев ІІІ вінчав Карла імператорською короною, що за їх обопільним задумом мало символізувати неперервність лінії імператорів від Октавіана Августа.
Із 46 років свого правління 44-и Карл провів у військових походах, особисто очолюючи 27 із 53 з них. Він підкорив Фрізію, Тюрінгію, північні Піренеї, Баварію, Карінтію, Саксонію, і до свого титулу Короля франків додав ще й титули герцога Баварії та короля лангобардів, а також створив в межах своїх володінь автономні Королівство Аквітанія та Іспанську марку.
10 серпня 843 року внуки Карла, ще за життя названого Великим, розділили Імперію франків на три частини, які стали праобразами майбутніх Франції, Італії та Німеччини.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Пуатьє Карла Мартелла, 732
• Карл Великий — імператор Заходу, 800
• Помер Карл Великий, 814
• Верденський договір, 843
• Коронація Гуго Капета, 987