Розробка європейського стандарту цифрового стільникового голосового зв'язку розпочалась у 1983 році, коли Європейська конференція адміністрацій поштових служб і служб зв'язку (CEPT) створила комітет Groupe Special Mobile (GSM) з відповідним технічним центром у Парижі. Через п'ять років у Копенгагені 15 представників з 13 європейських країн підписали меморандум про взаєморозуміння щодо розробки та впровадження спільної стільникової телефонної системи по всій Європі, а в ЄС були прийняті спеціальні правила, що перетворювали GSM на обов'язковий стандарт.
Ідея передачі текстових повідомлень в мережі GSM виникла у 1985 році і розроблялась франко-німецькою групою інженерів, якими було запропоновано створити спеціальну службу передачі алфавітно-цифрових повідомлень «з можливостями підтвердження». Для мінімізації навантажень на телекомунікаційні мережі їх планувалось передавати у періоди відсутності голосового трафіку, що змусило обмежити довжину повідомлень до 128 байтів (пізніше ліміт був збільшений до 160 семибайтових символів). У лютому 1987 року була випущена перша технічна специфікація GSM-зв'язку під зарезервовану Європейською комісією (аналог уряду в ЄС) частоту 900 МГц і протягом 38 тижнів відповідна мережа була розгорнута в 26 країнах Європи. У листопаді того ж року було завершено і розробку відповідного стандарту SMS-повідомлень.
У 1989 році комітет Groupe Special Mobile був переданий від CEPT до Європейського інституту стандартів телекомунікацій (ETSI), під наглядом якого відбувалась практична реалізація проекту цифрового стільникового голосового зв'язку. Перший дзвінок в мережі GSM був здійснений 27 березня 1991 року в мережі фінського оператора Radiolinja (нині частина компанії Elisa), який 1 липня першим у Європі розпочав комерційне обслуговування абонентів.
Перше SMS було надіслано 3 грудня 1992 року — 22-річний інженер-випробовувач Ніл Папворт з компанії Sema (нині — Mavenir Systems), що працював у місті Ньюбері, графство Беркшир, відправив з комп'ютера повідомлення «Happy Christmas» («З Різдвом») директору компанії Vodafone Річарду Джарвісу, який отримав його у своєму лондонському офісі на телефон «Orbitel 901», перший із сертифікованих під GSM-стандарт. Через 9 днів фінська компанія Nokia анонсувала вихід «Nokia 1011», першого масового телефону і першого здатного відправляти та отримувати SMS.
Першою комерційну мережу сервісу коротких повідомлень у 1993 році розгорнула шведська компанія Telia (нині TeliaSonera), однак лише у формі інформування абонентів службовими сповіщеннями. Першою ж послугу передачі SMS-повідомлень між користувачами реалізувала того ж року фінська Radiolinja.
Згодом доволі незручна система набору повідомлення шляхом кількоразового натискання кнопок для вибору відповідного знаку, була доповнена запатентованою в США інтелектуальною текстовою технологією T9, що використовувала словник і дозволяла підбирати найвживаніші слова за допомогою натискання однієї клавіші. У 1997 році компанія Nokia випустила перший смартфон — телефон «9000i Communicator» мав кольоровий екран, традиційну для комп'ютерів QWERTY-клавіатуру, інтернет-браузер, міг обробляти зображення і відправляти та отримувати електронну пошту.
Можливості смартфонів як засобів комунікації революційно змінились у 2007 році з виходом «iPhone» компанії Apple, що суміщав у собі можливості телефона, плеєра та інтернет-планшета, мав сенсорний екран і віртуальну клавіатуру з автоматичною перевіркою правопису та корекцію, інтелектуальною текстовою технологію та можливістю вивчати нові слова.
Коментарі
Дивіться також
• Перший сеанс трансатлантичного радіозв'язку, 1901
• Перший цифровий комп'ютер, 1951
• Персональний комп'ютер IBM PC, 1981
• Перший iPhone, 2007