Після здобуття незалежності у 1821 році Мексика вступила в тривалий період серйозних політичних потрясінь: вже через два роки з престолу було усунуто імператора Аґустина Ітурбіде і новопроголошену республіку залишили Гватемала, Гондурас, Сальвадор, Нікарагуа та Коста-Ріка, які утворили власну федеративну державу, у 1836 році відокремився Техас. За цей час у Мексиці щороку, а то й кілька разів на рік, мінялись президенти, переважно з числа військових, — загалом 14-ть за 13 років, утвердження яких при владі супроводжувалось боєзіткненнями, масовими заворушеннями і погромами.
Із солідарності з Іспанією, де також правили Бурбони, Франція тривалий час не визнала незалежність її колишньої колонії й лише у 1830 році встановила з Мексикою дипломатичні стосунки. Попри відсутність міждержавної торговельної угоди, французькі інвестиції, головним чином у мідні і срібні копальні, зростали з року в рік, і досить швидко Франція стала одним з найбільших економічних партнерів Мексики. Однак належного захисту інвестицій не було, високі мита заважали конкурувати зі Сполученими Штатами і Великобританією, а зо шість тисяч французьких громадян, що зважились відкрити у Мексиці власний, здебільшого дрібний, бізнес, через хронічну політичну нестабільність потерпали від розбоїв і бандитизму за повної бездіяльності місцевої влади.
Скарги на свою незахищеність французькі торговці і ресторатори регулярно надсилали послу у Мехіко, які той переправляв у Париж. Однак уряд короля Луї Філіпа тривалий час залишав їх без уваги, доки підготовка міждержавної торговельної угоди вчергове не зупинилась на невизначений термін. Легенда стверджує, що прем'єр-міністр Луї Моле, скориставшись скаргою такого собі мсьє Ремонтеля з містечка Такубаї (нині частина Мехіко), який за несплачений місцевими чи то офіцерами чи то урядовцями рахунок у своїй кондитерській вимагав компенсації у розмірі 6 тисяч песо, збільшив суму претензій у сто разів, і у 1837 році зажадав від Мексики виплати 3 млн франків (600 тисяч песо) відшкодувань за всі подібні інциденти, а також за відомі факти фізичного насильства над французькими громадянами і вбивство одного з них.
Президентом Анастасіо Бустаманте ці вимоги були відкинуті як безпідставні, і 21 березня 1838 року до головного мексиканського порту Веракрус підійшла французька ескадра з чотирьох кораблів на чолі з капітаном Карлом Базошем, який «прибув повідомити уряд Мексики, що її береги перебувають під блокадою». На мексиканську владу це не справило належного враження, і 16 квітня Франція розірвала з Мексикою дипломатичні стосунки. Це давало можливість Базошу розпочати бойові дії, однак, зважаючи на розташований за кількасот метрів перед Веракрусом на невеликому острівці добре укріплений форт Сан-Хуан-де-Улуа і вкрай обмежені воєнні можливості своєї ескадри, він на якісь радикальні дії не зважився і через два місяці, коли екіпаж захворів на жовту лихоманку, відплив на батьківщину.
В кінці літа з Тулона до берегів Мексики вийшла ескадра під командою контр-адмірала Карла Бодена, якого на чолі корвету «Креол» супроводжував син французького короля Луї Філіпа 20-літній Франсуа Орлеанський, принц де Жуанвіль. До неї приєднались кораблі з Кадіса, Мартініки і Куби, й 28 жовтня до Веракруса підійшов уже чималий флот: 4 фрегати, 2 корвети, 8 бригів і 2 бомбардирських кораблі — загалом 16 кораблів з 380 гарматами і 3 тисячами чоловік на борту.
Міністру війни та флоту Мексики генералу Мануелю Рінкону, що одночасно був командувачем військами у Веракрусі, Боден оголосив, що «бере у блокаду всі порти від Юкатана до ріки Ріо-Гранде» й дав місяць на виконання вимог свого уряду.
Термін французького ультиматуму сплив ополудні 27 листопада 1838 року.
Зважаючи на відсутність у французів морської піхоти, на берег було вирішено за краще не десантуватись, а захопити острів-фортецю Сан-Хуан-де-Улуа в гавані Веракруса. Оточений рифами і захищений міцними мурами, за якими розміщувався гарнізон з вісьмома сотнями бійців, що мав на озброєнні 186 гармат і 7 мортир, він вважався неприступним, таким собі «вест-індським Гібралтаром». Ще напередодні звечора якомога ближче до нього підійшло три французьких фрегати, на ранок наступного дня — два бомбардирських кораблі, згодом — корвет «Креол» з французьким принцем на борту, який взяв на себе керівництво операцією. Не очікуючи жодних несподіванок, мексиканський гарнізон спокійно спостерігав за цими маневрами, ближче глянути на які стали підпливати іноземні судна, а у порту — збиратись зацікавлена публіка.
О 14-й контр-адмірал Боден передав міністру Рінкону повідомлення «Я втратив будь-яку надію на мирне вирішення покладеного на мене завдання і змушений почати військові дії», й через пігодини з п'яти французьких кораблів пролунав перший залп по Сан-Хуан-де-Улуа. Французькі позиції були вибрані так, що лише один з трьох фронтів форту міг вести по них прицільний вогонь, крім того, через штиль мексиканцям доводилось довго чекати доки розвіється дим від пострілів гармат, щоб відслідковувати переміщення супротивника.
Артилерійська дуель склалась на користь французів: вони кілька разів влучили у порохові погреби, вибухи яких завдали значних руйнувань, й надвечір, втративши убитими 220 чоловік (французи — 5 убитими і 29 пораненими), комендат фортеці Антоніо Гаона попросив про тимчасове перемир'я. Боден йому категорично відмовив, і о восьмій ранку наступного дня від генерала Рінкона прибув парламентер з повідомленням про готовність на почесну капітуляцію: Сан-Хуан-де-Улуа передається французам за умови, що у Веракрус, де залишиться лише тисяча солдат виключно для підтримки правопорядку, вони не входять.
Звістка про падіння «вест-індського Гібралтару» викликала гнів президента Бустаманте: він негайно усунув генерала Рінкона з усіх постів і закликав очолити армію лише недавно позбавленого президентської влади генерала Антоніо де Санта-Анна. За кілька днів той на чолі тритисячного війська увійшов до Веракруса, оголосив капітуляцію Сан-Хуан-де-Улуа недійсною і наказав готуватись до оборони. Однак 5 грудня, коли півтори тисячі французів десантувалось у порту, утримати місто не зміг, був важко поранений і ледве уник полону.
Втрата головного порту країни змусила Бустаманте погодитись на переговори, і 9 березня 1839 року у Веракрусі за посередництва Великобританії було підписано угоду про виплату Мексикою у повному обсязі раніше заявленого французами відшкодування і ще 200 тисяч песо в якості компенсації за проведену Францією військову операцію.
Програна війна, що увійшла в історію як «Кондитерська», підірвала й без того непевні устої мексиканської влади — заколот у штаті Чіпас, що почався вже за тижень, дав поштовх цілій серії виступів регіональних прихильників повернення до федерального устрою.
У Мексиці знову з'явився запит на «сильну руку» і, коли у 1841 році країну охопило чергове збройне протистояння, генералу Санта-Анна остаточно пробачили втрачений ним Техас і Конгрес уп'яте обрав його президентом.