Влітку 1177 року візантійський флот зі 150 кораблів уже стоява у порту Акри, щоб взяти участь у спільному з Єрусалимським королівством поході проти Єгипту, коли несподівана смерть Вільгельма «Довгий Меч» Монфератського змусила змінити плани — 16-літній єрусалимський король Балдуін IV був неповнолітнім і хворим на проказу, то ж питання регентства над ним і одруження на його овдовілій сестрі, яка в серпні народила наступника престолу, вийшло на перший план.
Тим часом 18 листопада султан Єгипту Салах ад-Дін (Саладін у європейській традиції) з 20-тисячним військом перетнув кордон Єрусалимського королівства. Вважаючи, що він має намір взяти Аскалон (нині Ашкелон, Ізраїль), Балдуін IV з п'ятьма сотнями лицарів на чолі з Рено де Шатільйоном, князем Антіохії, і десь двома-трьома тисячами піхоти встиг зайняти місто. Однак Саладін, залишивши біля стін Аскалона невеликий загін для стримування християн, рушив далі, розгабувавши Рамлу, Лідду та Арсуф на шляху до Єрусалима. Завдяки допомозі тамплієрів з Гази, що прийшли на заклик Балдуіна IV, мусульманське військо під Аскалоном вдалось розбити, і вони разом рушили навздогін аюбідському султану.
Армія християн нараховувала біля 5 тисяч чоловік: 300 важких лицарів, 80 ченців-іоанітів, 84 тамплієра з Єрусалима, зо п'ять десятків тамплієрів з Гази, півсотні особистої гвардії Балдуіна IV, десь дві сотні лицарів Ібеліна, сеньора Рамли, які приєднались під час маршу, до 2 тисяч піхоти, що переміщувалась на мулах і верблюдах, і десь зо 3 тисяч легкої кавалерії з числа туркополів.
Грабучючи околиці, військо Саладіна розсіялось у рейдах, частина затрималась при переправі через невеликий, але повноводний у цю пору року, потік, й, коли 25 листопада 1177 року армія Балдуіна IV навздогнала його біля пагорба Монжизар (за іншими даними — біля замку «Білі сади» на однойменному пагорбі, нині село село Телл ес-Сафі у Палестинській автономії), недалеко від Рамли, під командою аюбідського султана було біля 10 тисяч чоловік.
Заскоченому зненацька несподіваною атакою важкої лицарської кінноти у тил, Саладіну налагодити оборону не вдалось, прибуття підрозділів з околиць ситуацію не врятувало. Дезорганізована аюбідська армія була розбита і, полишивши військо на свого племінника Текі ад-Діна, султан під захистом особистої охорони залишив поле бою. У паніці її рештки також кинулись у втечу, переслідувані легкою кінотою християн аж до Синаю. Як стверджує сучасник подій Вільгельм Тірський у своїй «Історії священної війни християнських королів у Палестині та східних краях», врятуватись вдалось лише десятій частині мусульманської армії.
Тільки 8 грудня Саладін з рештками свого війська, відбиваючись від атак бедуїнів, дістався Каїру, куди вже прийшла тривожна звістка про його загибель під Монжизаром.
Перемога Балдуіну IV далась дорогою ціною — загинуло більше тисячі чоловік, десь 750 було поранено. Кажуть, на місці битви за його наказом спорудили бенедиктинський монастир, названий на честь св. Катерини Олександрійської, чию пам'ять належало вшановувати саме того дня, а самого короля порівнювали із засновником Єрусалимського королівства Балдуіном I, який ще далекого 1101 року під Рамлою розгроми удесятеро більшу мусульманську армію.
Однак скористатись своїм несподіваним успіхом Балдуін IV не зумів: він програв битви 10 березня 1179 року під Баніясом (нині Сирія), 10 червня — під Мардж-Уюном (нині Марджаюн, Ливан), обидва рази ціною життя своїх високопоставлених васалів рятуючись від полону, 29 серпня втратив фортецю Шастеле на кордоні з Сирією. Це змусило єрусалимського короля погодитись на перемир'я з Саладіном, який у розмові зі своїм секретарем зізнався: «Бог не хоче, щоб держава християн впала при цьому королі».
Мир з Аюбідами протримався недовго. Вже важко хворим 22-літній Балдуін IV призначив спадкоємцем свого 6-літнього племінника Балдуіна V, однак, кволий від народження, той прожив недовго. З його смертю у серпні 1186 року до влади в Єрусалимському королівстві прийшов другий чоловік королеви-матері Гі де Лузіньян, людина сама войовнича і з украй конфліктним оточенням. Порушення домовленностей привело до поновлення війни із Саладіном, який у битві біля гори Роги Хаттіна завдав християнам нищівної поразки і 2 жовтня 1187 року захопив Єрусалим.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Саладін — султан Єгипту, 1171
• Битва біля гори Роги Хаттіна, 1187