На знак подяки за те, що не залишив поле бою і батька у катастрофічній для французів битві при Пуатьє, у 1363 році король Жан ІІ Добрий передав своєму молодшому сину Філіпу ІІ Сміливому у спадкове володіння Бургундію, де зі смертю Філіпа Руврського два роки перед тим обірвалася власна герцогська династія (бічна гілка Капетингів). Права Філіпа Сміливого були підтверджені й за нового короля Карла V, який розширив домен свого молодшого брата за рахунок єпархій Ліона, Макона, Отена, Шалона і Лангра, і разом з папою Урбаном V доклав чимало дипломатичних зусиль, щоб укласти шлюб брата з 19-літньою вдовою Філіпа Руврського. Одруження в 1369 році з Маргаритою Дамп'єр, спадкоємицею Фландрії, Артуа, Невеля, Ретеля, Франш-Конте (графства Бургундія), Брабанта, Лімбурга, Антверпена і Мехелена, зі смертю її заможної рідні збільшило володіння Філіпа удвічі й заклало основи багатства і могутності Бургундії.
По смерті Карла V в 1380 році французький престол посів його 12-річний син Карл VI, який наступні вісім років перебував у тіні регентської ради, куди крім Філіпа Сміливого увійшло ще три дядька короля. Кожен з них за державний кошт реалізовував власні політичні проекти, мало з яких були успішними, але виявились надзвичайно обтяжливими для казни. 3 листопада 1388 року Карл VI заявив, що віднині бере владу в свої руки, й розпустив регентську раду, позбавивши усіх чотирьох своїх дядьків державних повноважень. Поклавшись на партію т. зв. «мармузетів», людей не надто високого аристократичного походження й далеких від державних справ, але близьких і особисто відданих королю, Карл VI повернувся до розсудливої політики свого батька, у 1389 році уклав з Англією трирічне перемир'я, здійснив інспекційну поїздку Францією, відвідав Авіньйон, де був прийнятий папою Климентом VII, Ліон і Тулузу. 1392 року у нього народився син, також названий Карлом, він висватав дочку Ізабеллу за герцога Бретонського і готувався до війни за Неаполітанське королівство.
Самостійне правління Карла перервалося в серпні 1392 року, коли в лісі під Ле-Маном у нього стався приступ божевілля, під час якого він убив пажа, лицаря з ескорту, поранив ще трьох чоловік, і з мечем наголо кинувся на свого брата. Знесилений, через годину король впав у кому, вийшовши з якої через два дні, повернувся у Париж, де повідомив, що відходить від справ і передає правління своїм дядькам, які «не залишили його в біді». Другий приступ безумства у нього стався наступного року і у подальшому психічні розлади ставали дедалі частішими і тривалішими.
За час правління «мармузетів», заарештованих і ув'язнених в кінці того ж 1392 року, Карл V особливо зблизився зі своїм братом Людовиком, герцогом Орлеана, який завдяки підтримці дружини Карла Ізабелли Баварської, домігся необмеженого впливу на хворого короля. Він інтригував при дворі, прагнучи «отримати під своє управління Нормандію і навіть зумів випросити на те грамоту у короля» й намагався усунути від престолонаслідування старшого сина короля Людовика Гієньського, одруженого на Маргариті Бургундській, онуці Філіпа Сміливого, що помер у 1404 році. Дії Людовика настільки обурили бургундського герцога Жана Безстрашного, що в 1405 році він на чолі війська рушив на Париж, де зажадав від герцога Орлеанського звіту за витрачені державні кошти, натякаючи на фінансові зловживання з його боку. У відповідь Людовик відбув в Мелен, де зібрав велике військо, з яким 9 жовтня прибув під стіни столиці, проте з огляду на чисельну перевагу бургундців на бойові дії не зважився. Формально примирившись, обидві сторони продовжували збирати війська, разом виступили проти англійців і обвинуватили одна одну у невдалій воєнній кампанії 1407 року.
Виношуючи плани вбивства свого двоюрідного брата, герцог Орлеанський найняв нормандського лицаря Рауля д'Анкетонвіля, який виріс при бургундському дворі і був особисто знайомий з Жаном Безстрашним. Але той зрадив свого сеньйора: «Сір, я ваш слуга» — повідомив Рауль бургундського герцога, — «Ваш батько (Філіп Сміливий — Д.К.) мене виростив і зробив тим, хто я є. А [герцог] Орлеанський завжди штовхав мене лише до смерті. Тому я вважаю за краще порушити клятву, ніж зробити те, що йому обіцяв». Шокований цим викриттям, Жан Безстрашний запропонував Раулю вбити Людовика Орлеанського, на що той погодився за велику винагороду.
Згідно з планом, о восьмій вечора в середу 23 листопада 1407 року змовники повідомили Людовика Орлеанського, який саме провідував Ізабеллу Баварську в готелі Барбет, що його терміново викликає король до палацу Сен-Поль. Коли Людовик проїжджав Старою Храмовою вулицею, близько 15 чоловік у масках напали на герцога, чий малочисельний ескорт не зміг його захистити: «…герцог намагався прикритись рукою, але удар повністю її відтяв і обрушився на голову, і була вона одним махом розрубана до зубів. Так і звалився герцог додолу мертвий» — повідомляє П'єр Кошон, єпископ Бове. Бургундський хроніст Ангерран де Монстреле уточнює: «коли ударом сокири герцогу відсікли кисть руки, він голосно вигукнув «Я герцог Орлеанський!», на що йому відповіли: «Тебе-то нам і треба!».
Віроломне вбивство Людовика Орлеанського на певний час згуртувало всіх принців крові. Проти Жана Безстрашного, змушеного переховуватись в Бургундії, виступили (у різний час) вдова загиблого Валентина Вісконті і їх син Карл Орлеанський, брати короля Жан Беррійський і Людовик II Анжуйський, Людовик II Бурбон і його син Жан I Бурбон. Ця партія, що називалася орлеанською, в історії більш відома як арманьяки, за іменем найбільш активного свого лідера графа Бернара VII Арманьяка, з 1410 року тестя Карла Орлеанського, з 1416 року конетабля Франції. Розкол торкнувся і королівської родини: сини короля Людовик Гієньський, Жан Туреньський і Карл де Понтьє (майбутній король Карл VII) підтримали арманьяків, в той час як їх матір — бургундців.
Оскільки досить довго арманьяки не вчиняли активних дій, обмежуючись лише моральною підтримкою вдови загиблого і її сина, Жан Безстрашний перехопив ініціативу — досить швидко він розпочав переговори з Жаном Беррійськиим і Людовиком II Анжуйським, за сприяння яких вже в лютому 1408 року повернувся в Париж, і 9 вересня 1409 року в Шартрі всі принци крові за присутності короля дали клятву забути образи. Проте вже наступного року протистояння між бургіньонами і арманьяками поновилось, перерісши у відкриту війну, яка тривала до капітуляції Жана Беррійського, і у серпні 1412 року в Оксеррі принци примирились вдруге.
Не зупиняючись на досягнутому, наступного року Жан Безстрашний скликав у Парижі, де мав особливу популярність, Генеральні штати, на яких бургільйони виявились в переважній більшості. Підбурювані ними паризькі низи на чолі з м'ясником Симоном Лекоустільє на прізвисько Кабоше 27 квітня 1413 року вчинили заколот — захопили Бастілію, ув'язнили королівських чиновників, після чого почали переслідування і вбивства всіх знайдених в Парижі арманьяків. Тим часом Жан Безстрашний домігся від Генеральних штатів прийняття т. зв. «Великого реформаторського ордонансу», який обмежував владу короля, зокрема у фіскальній сфері, підписаний Карлом VI 22 травня.
Терор, розв'язаний бунтівниками, спровокував виступ проти них невдоволеної частини містян і на початку серпня кабош'єни втратили владу в Парижі: 4 серпня в столицю повернувся дофін Людовик, 1 вересня — вступили загони арманьяків, очолювані принцами крові. Символом їх успіху став скасований 5 вересня нещодавно виданий ордонанс. Ті з бунтівників і бургільйонів, хто уник помсти містян і репресій, були змушені рятуватись втечею, як от лідер бунтівників Симон Лекоустільє і оголошений поза законом Жан Безстрашний.
Поновлення Столітньої війни і англійські успіхи в Нормандії змусили бургільйонів і арманьяків шукати шляхів до припирення. У лютому 1415 року вони підписали Арраський мир, за яким рішення про вигнання Жана Безстрашного було скасоване, але ні влади, ні компенсації він не отримав, і вже у жовтні при Азенкурі бургільйони і арманьяки воювали проти англійців разом.
Проте, коли весною 1418 року в Парижі знову спалахнуло повстання і 29 травня містяни відкрили ворота бургільйонгам, ті буквально вирізали арманьяків, трупи яких, як писав очевидець тих подій у своєму «Щоденнику паризького городянина», «лежали купами як свині в болоті». Загинув лідер арманьяків коннетабль Бернар VII Арманьяк, дофіну Карлу ледве вдалось врятуватись втечею, і король Карл VI знову опинився в руках Жана Безстрашного.
Тим часом, повністю підкоривши Нормандію, Генріх V Ланкастер наближався до Парижа. Перед лицем небезпеки арманьяки і бургіньйони вчергове почали переговори. Жан Безстрашний мав намір примиритись з дофіном, який проголосив себе регентом королівства, вигнати з його оточення арманьяків і в подальшому правити від його імені. Але цим планам не судилося збутися: під час другої зустрічі між лідерами партій 10 вересня 1419 року на мосту в Монтеро Жан Безстрашний був убитий групою наближених до дофіна осіб під проводом Тангі дю Шателля.
Це вбивство, що стало запізнілою помстою за смерть Людовика Орлеанського, змусило нового герцога Бургундії Філіпа III Доброго спільно з королевою Ізабеллою розпочати переговори з англійцями. Їх результатом став договір в Труа, оголошення Генріха V Ланкастера герцогом Нормандським, намісником Карла VI Валуа і його спадкоємцем на французькому престолі, якого дофін Карл за «жахливі і величезні злочини і проступки» був позбавлений довічно.
Завдяки підтримці Бургундії англійцям вдалось завоювати всю Північну Францію. Але після їх перших поразок в 1429 році Філіп Добрий, розчарований свавіллям своїх союзників у Фландрії, почав шукати зближення з дофіном, і 20 вересня 1435 року в Аррасі уклав з ним мирний договір: в обмін на визнання його королем і майбутній союз у війні проти Англії Карлу VII через посередників довелось принести вибачення за вбивство Жана Безстрашного, поступитись графствами Осер і Макон, містами на Соммі вздовж франко-бургундського прикордоння, виплату контрибуції, на забезпечення якої Бургундії передавалась Пікардія, і пожиттєве звільнення Філіпа Доброго від принесення омажу.
Арраський договір завершив тридцятилітню громадянську війну у Франції і попри подальші конфлікти діяв до початку 1477 року, коли після поразки у битві біля Нансі Бургундія як державне утворення припинила своє існування.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Коронація Карла VII Звитяжного, 1429
• Битва при Нансі, 1477