Першим апаратом для записування звукових сигналів вважається фонавтограф француза Леона Скотта, який був створений у 1855 році — з його допомогою можна було робити запис на паперовий циліндр, вкритий сажею. Запатентований через два роки, фонавтограф використовувався здебільшого з науково-пізнавальною метою із-за відсутності можливості відтворювати записані звуки. Цей недолік був вирішений французьким поетом і винахідником Шарлем Кро, який 30 квітня 1877 року подав заявку про свій винахід під назвою палеофон за існуючою на той час у Франції процедурою у вигляді конфіденційного листа на адресу Академії наук.
Палеофон дозволяв за допомогою уже відомого на той час процесу фотогравіювання робити запис звуку шляхом гравіювання на циліндрі або металевову диску і відтворювати його за допомогою спеціального стилуса, прикріпленого до мембрани динаміка, який рухався по пазах циліндра чи диску. Не маючи достатньо коштів, щоб створити реально працюючу модель пристрою, Шарль Кро вирішив зробити його суспільним надбанням, і 10 жовтня 1877 року у французькій пресі з'явився звіт про винахід Кро, в якому він запропонував відмовитись від фотопроцесу, а запис робити шляхом здряпування тонкого, стійкого до кислоти і нанесеного на метал, шару покриття з наступним травленням металевої пластини.
Приблизно в цей же час американський винахідник Томас Едісон у своїй лабораторії в Менло-Парку (штат Нью-Джерсі) працював над пристроєм, який міг б записувати текстові повідомлення у вигляді поглиблень на паперовій стрічці, які потім можна було б неодноразово пересилати за допомогою телеграфу. Дослідження цього питання навело Едісона на думку, що подібним чином можна записувати і телефонну розмову. Він експериментував з мембраною, оснащеною невеликим пресом, закріпленим над рухомим папером, вкритим парафіном, — вібрації, створювані голосом, залишали позначки на папері. Пізніше Едісон замінив папір металевим циліндром, загорнутим в олов'яну фольгу, а прес — голкою, яка залишала канавки різної глибини на циліндрі в залежності від сили звукових вібрацій.
Зроблений за ескізами Едісона пристрій був успішно випробуваний 12 серпня 1877 року і після ряду удосконалень про нього було повідомлено 21 листопада року. Багатьма істориками ці дати ставляться під сумнів, оскільки заявку на патент Томас Едісон подав лише 24 грудня, а запис у щоденнику одного з його помічників Чарльза Бечелора свідчить, що робота над конструюванням фонографа почалась лише 4 грудня; кінцем грудня датується і публікація у місцевій газеті про публічну демонстрацію винаходу Едісона, який справив неабияке враження на глядачів.
19 лютого 1878 року Томас Едісон отримав патент №200 521 на фонограф і заснував компанію «The Edison Speaking Phonograph», яка заробляла гроші демонстрацією невеличких звукозаписів. Втративши інтерес до свого винаходу, Едісон зайнявся створенням лампи розжарювання і повернувся до удосконалення фонографа лише через десять років — у 1888 році представив публіці спочатку «Покращений фонограф», а згодом і «Досконалий фонограф», в яких олов'яна фольга на диску була замінена сумішшю з церезину, бджолиного і стеаринової воску.
У січні 1896 року Едісон заснував компанію National Phonograph Company, яка виробляла удосконалені фонографи на пружинному моторі для дому та розважальних цілей. Вони стали дуже популярні в США та Європі, що дозволило у 1901 році налагодити їх серійне виробництво, знизити ціни, розробити концертні фонографи і фонографи для діловодства, а тривалість відтворення одного циліндра в 1908 році зросла до 4 хвилин. Не в змозі конкурувати із фонографами інших виробників, які стали використовувати замість циліндрів диски, компанія Едісона в 1913 році також стала випускати пристрої для відтворення платівок, хоча до свого банкрутства в 1929 році зберегла виробництво записів на циліндрах для власників своїх старих пристроїв.
Коментарі
Дивіться також
• Лампа розжарювання Едіссона, 1879
• Табулятор Германа Холлеріта, 1889
• Народження кінематографу, 1895
• Перший сеанс трансатлантичного радіозв'язку, 1901
• Помер Томас Едісон, 1931