У листопаді 1189 році помер Вільгельм II Добрий, 3-й король Сицилії з норманської династії Отвілів. Він власних дітей не мав, пережив своїх братів і серед законних спадкоємців залишилась лише його тітка Констанція, три роки перед тим задля зміцнення союзу з Німеччиною у протистоянні з Візантією видана заміж за Генріха Гогенштауфена, сина імператора Фрідріха Барбаросси. Її права на престол оскаржив Танкред, граф Лечче, незаконнонароджений двоюрідний племінник Вільгельма II. Підтриманий численними противники зближення з Гогенштауфенами на чолі з віце-канцлером Маттео д’Аджелло і папою Климентом III, 18 травня 1190 року він у Палермо був коронований на престол Сицилійського королівства.
Танкред досить швидко придушив заколоти невдоволеної знаті в Апулії та Кампанії і опанував усю територію країни. Вже у вересні в Мессіні він урочисто приймав королів Франції Філіпа II Августа і Англії Річарда I, які разом йшли у Третій хрестовий похід. Ще одним учасником походу у Святу землю був імператор Фрідріх Барбаросса, звістка про трагічну смерть якого десь у цей час дійшла Німеччини. Не гаючи часу, його 25-літній син Генріх VI у січні 1191 року з армією перетнув Альпи і прибув до Риму, де у Великодній понеділок, 15 квітня, папа Целестин III коронував його як імператора римлян, за що отримав у подарунок місто Тускулум.
Через два тижні Генріх рушив на південь Італії, щоб відстояти династичні права своєї дружини Констанції. На його бік перейшли міста Акуіла, Аверса, Капуя, Теано і Салерно, однак вірний Танкреду Неаполь витримав тримісячну облогу, і у кінці серпня, коли у військах почалась епідемія, Генріх повернувся до Німеччини. З його відступом Салерно, де залишилась імператриця для демонстрації своїх претензій на Сицилію, знову перейшло на бік Танкреда. Констанцію схопили і рік утримували під арештом у Мессіні, доки за посередництва папи її не звільнили і вона повернулась на батьківщину.
Наступного року Танкред для протистояння з Гогенштауфенами уклав союз з Візантією, скріплений одруженням його сина-співправителя Роджера Апулійського та Ірини, доньки імператора Ісаака II Ангела. Проте несподівані смерті Танкреда 20 лютого 1194 року і Роджера 24 грудня 1194 року догорінно змінили ситуацію: щойно поквитавшись зі своїм давнім ворогом англійським королем Річардом Левове Серце, взятим у полон коли він був змушений територією Австрії вертатись з Палестини на батьківщину, Генріх VI на отримані за нього в якості викупу кошти зібрав нове військо і флот для походу в Італію.
На П'ятидесятницю Генріх взяв Мілан, у серпні йому без жодного опору здався Неаполь, до якого підійшла підсилена півсотнею англійських галер пізансько-генуезька ескадра під командуванням Маркварда фон Аннвайлера, у жовтні — сицилійські міста Катанія і Сіракузи.
Готуючись до захисту столиці, королева-регент Сібілла Ачерра відіслала доньох і 8-літнього сина Вільгельма III до замку Кальтабеллотта на заході Сицилії. Готовність стати до бою заявив адмірал Маргарит з Бріндізі, котрий прикривав Палермо з моря. Однак сили були геть нерівні, і в обмін на обіцяне німецьким імператором графство Лечче і князівство Капуя Сібілла зреклась престолу від імені свого сина.
20 листопада 1194 року Генріх VI Гогенштауфен урочисто вступив до Палермо, де на Різдво у місцевому соборі коронувався на престол Сицилійського королівства за присутності поваленого короля Вільгельма III, його родини і вищої норманської знаті.
Однак вже 29 грудня Сібілла Ачерра була звинувачена у намірі вчинити змову. Її схопили з доньками і сином, й разом з адміралом Маргаритом і Ніколо д'Аджелло, архієпископом Салерно, вислали до Німеччини, де ув'язнили у монастирі. Затримали і Рішара Ачерра, брата Сібілли, який свого часу затримав імператрицю Констанцію в Сполето. У 1196 році він постав перед Генріхом VI у Капуї й був засуджений до страти: прив'язаного до коня, його протягнули вулицями, після чого повісили за ноги на центральній площі міста.
Наступного року в Німеччині помер засліпленим Маргарит з Бріндізі, останній великий адмірал Сицилії.
Ще у березні 1195 року Генріх VI скликав у Барі гофтаг за участі знаті Південної Італії, на якому призначив Констанцію королевою-консортом Сицилійського королівства при канцлерстві Вальтера з Пельярії, єпископа Трої Апулійської і повернув герцогство Сполето вірному соратнику його батька Конраду фон Урслінгену, призначеному імперським вікарієм. Щоб контролювати шлях з Німеччини до Італії, Генріх винагородив свого полководця Маркварда фон Аннвайлера герцогством Равенна і Анконською маркою, а молодшого брата Філіпа Швабського — великими маєтностями у Тосканському маркграфстві.
Завоювання Сицилійського королівства перетворило Генріха VI на наймогутнішого монарха у Середземномор'ї і Європі, проте переговори з папою Селестином III про його інтеграцію до складу імперії — unio regni ad imperium, виявились безрезультатними: на перешкоді було існування Візантійської імперії. Генріх VI негайно висунув Константинополю претензії на колишнє володіння сицилійських норманів Дирахій (нині Дуррес, Албанія), й, погрожуючи війною, у квітні 1195 року направив до імператора Ісаака II Ангела послів для заручин його овдовілої доньки Ірини і свого брата Філіпа.
Влітку Генріх VI повернувся до Німеччини для організації обіцяного папі хрестового походу, який мав розпочати на Різдво 1196 року. Однак приготування затягнулись — Рейхстаг категорично відмовлявся визнати королівську владу спадковою, й, так і не здолавши його спротив, лише в березні 1197 року імператор прибув до сицилійської Мессіни, де під час полювання захворів і 28 вересня нагло помер.
Констанція пережила чоловіка лише на рік, й владу в Сицилії успадкував їх 4-літній син Фрідріх, який став правити при регентстві Маркварда фон Аннвайлера. Доки папа Селестин III, а потім Інокентій III клопотали про долю родини останнього нарманського короля Сицилії, Вільгельма III, його, як стверджує легенда, осліпили і кастрували й орієнтовно у 1198 році він помер у замку Альт-Емс поблизу Гогенемса (нині Австрія). Через два роки його матір і сестри зуміли втекти з ельзаського монастиря Гогенбург до Франції, де Сібіла Ачерра померла у 1205 році.
На вершині могутності Гогенштауфени змогли протриматись півстоліття. Давня конфронтація зі Святим престолом і родинні міжусобиці у 1254 році обернулись програною боротьбою за владу і відлученням від церкви правнука Генріха VI короля Конрада IV. Його син Конрадін вже не зміг утвердитись у самій Німеччині, а Сицилійським королівством формально володів до січня 1266 року, коли програв війну французькому принцу крові Карлу Анжуйському.
Через два роки останнього німецького короля Сицилії схопили і 29 жовтня 1268 року обезголовили в Неаполі. З його смертю припинило своє існування і родинне герцогство Гогенштауфенів Швабія: опинившись під владою теж швабських Габсбургів, до кінця XIII було воно було подрібнене на три десятки удільних володінь.