Після повалення самодержавства у Росії розпочався процес дезінтеграції імперії. Численні етнічні громади прагнули до самоорганізації та самовизначення. Українці, білоруси, поляки, фіни та інші угро-фіни, кримські татари, балтійські, кавказькі, сибірські та середньоазійські народи хотіли власних національних структур.
Консолідувати українські суспільно-політичні сили була покликана створена 17 березня 1917 року Українська Центральна Рада (УЦР) на чолі із заочно обраним 51-річним професором історії Михайлом Грушевським. Провели Всеукраїнський національний конгрес, військові, селянські, робітничі з'їзди. Відновили свою діяльність старі та виникли нові етнічні політичні партії. Організували власну національну систему рад та виконавчих органів на чолі із Генеральним секретаріатом.
Тимчасовий уряд Російської імперії намагався зупинити розпад держави: були заборони військового з'їзду, обіцянки вирішити національне питання на майбутніх Установчих зборах, відмови від переговорів та консультацій, невизнання національних органів самоврядування, пряме ігнорування нагальних національних потреб. УЦР у цьому вбачала прояв великоросійського шовінізму, тому більшовицький переворот в Петрограді, який скинув Тимчасовий уряд, сприйняла як внутрішньоросійську справу, яка України не стосувалась.
Після спроби більшовиків захопити владу і в Києві, придушену 13 листопада 1917 року підрозділами Київського військового округу, стало зрозуміло, що стійкої влади немає, країною шириться анархія, «руїна політична, господарська і громадська». 17 листопада спеціальним зверненням Генеральний секретаріат УЦР заявив про перебрання на себе всієї повноти влади «у всіх губерніях, де є більшість українського населення» і назвав контрреволюційною провокацією «чутки і поголоски про сепаратизм, про відділення України від Росії». Серед українських політиків виникла ідея проголосити Україну народною республікою.
На ранок 19 листопада було скликано засідання Генерального секретаріату, а на 18 годину — позачергове засідання Малої Ради. Генеральні секретарі розглядали тільки одне питання — проект нового Універсалу. Однак, згоди не досягли. Було вирішено «проект помножити і знов докладно обговорити».
Але депутатів уже скликали. Вони очікували важливих повідомлень та проектів.
Перед засіданням відбувались збори двох фракцій — есерів та есдеків. На них депутати «виробляли» та обговорювали проект Універсалу.
Врешті засідання розпочалось із більш як тригодинною затримкою. Утім, текст документу ще готовий не був.
Тоді слово взяв генеральний секретар праці Микола Порш. Він розповідав про усі події, що відбувались у Києві впродовж кількох попередніх днів та й загалом про нестабільну ситуацію на українських теренах. Це була спроба затягнути час і утримати депутатів, поки генеральні секретарі та представники українських фракцій випрацюють проект Універсалу.
Довгої промови не витримав член Малої Ради від Об'єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії (фарейнікте) Моше Літваков і запитав доповідача: «з якої власне причини скликано ці надзвичайні збори». На допомогу Миколі Поршу прийшла його рідна фракція — українські соціал-демократи. Вони заявили, що готують важливу заяву, але генеральні секретарі просять про невелику перерву.
Голова Ради Михайло Грушевський попросив українські фракції зібратись на нараду. Вироблення тексту Універсалу тривало.
Після перерви виявилось, що депутати від нацменшин розійшлись по домівках. Лишився лише один — представник Польського демократичного централу Валер'ян Рудницький. А ухвалювати рішення про проголошення Української Народної Республіки якось не випадало без їх присутності.
То ж засідання було закрите. Нове призначили на наступний день. Відразу ж оголосили і порядок денний — ухвалення Універсалу.
Але заплановане на 12 годину 20 (7) листопада 1917 року засідання Малої Ради вчасно не розпочалось: у кулуарах все ще тривало обговорення проекту документу. Дебати точились буквально навколо кожного речення. Спочатку представники меншостей були категорично проти проголошення республіки. Однак, під тиском аргументів погодились і розпочали постатейні правки.
Правлений варіант взялися обговорювати українські фракції. Дві основні проблеми, що викликали найбільші дискусії — право власності на землю та гарантії національно-персональної автономії.
Засідання Малої Ради розпочалось лише о пів на десяту вечора. Воно було відкритим, на балконі зали зібралось чимало глядачів. Михайло Грушевський вийшов до трибуни та розпочав свою емоційну промову, по тому прочитав узгоджений текст Універсалу.
Голосували поіменно. Присутніх — 47. За — 42. Проти — 0. Утримались п'ятеро: Костянтин Кононенко та Михайло Балабанов з партії меншовиків, російські есери Йосип Скловський та С. Сараджев і член Польського демократичного централу Валер'ян Рудницький.
Третій Універсал ухвалено. Україна отримала власну державність, «не одділяючись від республіки Російської і зберігаючись єдність її, щоб республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів», Центральна Рада стала повноцінним парламентом, Генеральний секретаріат — урядом. Територію «народної Української республіки» означено як «землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і Таврія (без Криму)».
Серед окреслених III Універсалом широкої програми найближчих перетворень: скасування приватної власності на землю, скасування смертної кари, впровадження 8-годинного робочого дня, проголошення свободи совісті, слова, друку, зборів та профспілок і організація національно-персональної автономії.
У відповідь більшовики Києва сформували Київський військово-революційний комітет на чолі з Георгієм П'ятаковим, що розпочав підготовку до збройного повстання. Йому вдалось запобігти роззброївши 11 грудня дислоковані у місті більшовизовані частини регулярної армії та загони червоної гвардії. 17 грудня Раднарком Росії звинуватив Центральну Раду у «нечуваній зраді революції» і зажадав припинити роззброєння більшовицьких полків та спільно діяти проти «контрреволюційних виступів». Відмова Генерального секретаріату виконувати ультимативні вимоги, розцінені як втручання у внутрішні справи УНР, стала приводом до війни: 22 грудня 1917 року червоногвардійські загони з Росії увійшли до Харкова, де через три дні було проголошено створення Української Народної Республіки рад як складової частини федеративної радянської Росії.
Коментарі
Дивіться також
• ІІ Універсал Центральної Ради, 1917
• Україна — республіка рад, 1917
• Проголошення IV Універсалу, 1918
• Падіння Центральної Ради, 1918
• Українська Держава Павла Скоропадського, 1918
• Західно-Українська Народна Республіка, 1918
• Падіння УНР, 1920