Свою політичну кар'єру колишній генеральний директор виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод», делегат XXVII і XXVIII з'їздів КПРС, лауреат Ленінської премії Леонід Кучма розпочав у 1990 році, коли був обраний депутатом першого скликання Верховної Ради України, в котрій став одним з лідерів неофіційної групи "червоних директорів". За їх підтримки у жовтні 1992 року він став прем'єр-міністром України з надзвичайними повноваженнями і у липні 1994-го переміг Леоніда Кравчука на дострокових виборах Президента України.
Прийшовши до влади під гаслами відновлення економічних відносин з Росією, Леонід Кучма зумів урегулювати проблему кримського сепаратизму, в грудні 1994 року Україна підписала т. зв. Будапештський меморандум про гарантії безпеки з боку Росії, США та Великобританії у зв'язку з приєднанням України до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", в травні 1997-го — "Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Російською Федерацією і Україною", відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання поважати територіальну цілісність один одного, в грудні 1997-го — Угоду про поділ Чорноморського флоту між Україною і Російською Федерацією.
У внутрішній політиці Леонід Кучма сприяв формуванню державно-олігархічної системи і концентрації в одних руках законодавчої, виконавчої та судової влади, що привело до тотальної корумпованості державного апарату і його зрощенню з регіональними кримінальними елітами при повній безконтрольності "силових" структур, на які була покладений захист режиму. Наприкінці першого терміну Леоніда Кучми загострилося його протистояння з колишнім прем’єр-міністром Павлом Лазаренком, котрого тоді називали одним з претендентів на президентську посаду, яке закінчилось еміграцією Лазаренка і його арештом у США.
Найсильнішим опонентом Кучми на наступних виборах був лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл, загибель якого в 1999 році призвела до розпилення сил опозиційних партій, які не змогли висунути єдиного кандидата, і переможцями першого туру 31 жовтня стали Леонід Кучма, за якого проголосувало 9 598 672 осіб (36,49%) і перший секретар Центрального Комітету КПУ Петро Симоненко (5 849 077 голосів, 22,24%). Перед другим туром виборів був розіграний сценарій протистояння конструктивного, в міру прозахідного президента проти комуністичної загрози реваншу і у другому турі 14 листопада 1999 року Леонід Кучма отримав підтримку 15 870 722 виборців (56,25%) за рахунок тих регіонів, які традиційно голосували проти нього на виборах п’ятирічної давнини і під час першого туру.
Другий період правління Кучми з самого початку супроводжувався численними конфліктами і скандалами — в січні 2000 року через блокування опозицією роботи Верховної Ради її довелось проводити за межами парламенту, у вересні 2000 року Кучма був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, за чим у листопаді послідував «касетний скандал», коли були оприлюднені записи прослуховування у кабінеті президента.
Інформація про можливу причетність президента і його найближчого оточення до вбивства Георгія Гонгадзе призвела до масових акцій з вимогою відставки Кучми і його міжнародній ізоляції, пошук партнерів в особі Росії була затьмарена конфліктом за приналежність острова Коса Тузла у Керченській протоці, а спроба провести політичну реформу для перерозподілу влади між президентом, парламентом і урядом стала приводом акцій протесту «Повстань, Україно!» на чолі з керівниками опозиційних фракцій Ради.
Незважаючи на дві каденції перебування при владі, Конституційний суд дозволив Кучмі балотуватись на третій президентський термін, він від такого кроку відмовився: «Я хочу подивитися на Україну без Кучми разом з вами». Проте його активна участь у протегуванні ставленика донецьких олігархічно-кланових кіл чинного прем'єр-міністра Віктора Януковича привела до дестабілізації країни і Помаранчевої революції, через яку не вдалось імплементувати ініційований Кучмою референдум про запровадження двопалатного парламенту, скорочення кількості депутатів та позбавлення їх недоторканності.
Формально президентство Леоніда Кучми завершилося 23 січня 2005 року, коли президентську присягу склав новообраний президент Віктор Ющенко. У наступні роки Кучма зайнявся благодійністю, повернушись у 2015 році до праці на користь України як член контактної групи на переговорах з представниками Росії та ОБСЄ у Мінську.
Коментарі
Дивіться також
• Будапештський меморандум, 1994
• Візит Клінтона в Київ, 2000
• «Україна без Кучми», 2000
• Авіакатастрофа над Чорним морем, 2001
• Конфлікт на острові Тузла, 2003
• Конституційна реформа Леоніда Кучми, 2004
• Інавгурація Віктора Ющенка, 2005