Петро Калнишевський народився близько 1691 року на Полтавщині і з 8 років перебував на Запоріжжі, де в 1750 році дослужився до військового осавула, у 1760-у був обраний суддею Війська Запорозького низового, а ще через два роки — кошовим отаманом. Він неодноразово перебував в складі депутацій у Петербурзі для вирішення питань розмежування козацьких земель, скасування мита на товари, які ввозилися до Запоріжжя, а також збільшення річної плати Війську Запорізькому. У 1768 році Калнишевський за підтримки російського війська придушив т. зв. «Бунт сіроми», під час якого низова частина козацтва, серед якої перебувало багато учасників Коліївщини, виступила проти старшини і на військовій раді відмовилась обирати його отаманом.
Цього ж року загін запорозьких козаків, переслідуючи польські сили Барської конфедерації, увійшов до міста Балта на території Османської Імперії, що стало формальним приводом до чергової Російсько-турецької війни, всі шість років якої Калнишевський залишався на активній службі. 5 січня 1771 року згідно з указом імператриці Катерини ІІ 81-річний Калнишевський став кавалером ордену Андрія Первозванного і йому було присвоєно військовий чин генерал-поручика Російської армії.
Кючук-Кайнарджийський мирний договір 1774 року, який завершив Російсько-турецьку війну, затвердив протекторат Росії над Молдавією і Валахією, право російських кораблів на судноплавство в Чорному морі і незалежність Кримського ханства. Це на думку російських урядових чиновників позбавляло Запорозьку Січ функцій бастіону проти турецько-татарської експансії. Крім того, після ліквідації в 1764 році полково-сотенного устрою Слобожанщини, Запоріжжя залишалось єдиною автономною самоврядною територією.
85-річний Петро Калнишевський був вивезений до Москви, звідки за пропозицією князя Григорія Потьомкіна, якого три роки перед тим Калнишевський записав до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком, було довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув наприкінці 29 липня 1776 року. Його утримували в одиночному казематі розміром метр на три без права листування і спілкування з іншими ув'язненими, лише тричі на рік — на Пасху, Преображення та Різдво – дозволяючи залишати келію.
З часом Калнишевський втратив зір, здичавів, перестав себе доглядати, у 1801 році відмовився від амністії, дарованої імператором Олександром, і за станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 13 листопада 1803 року після 27 років утримання. Він був похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.
Коментарі
Дивіться також
• Страта Івана Виговського, 1664
• Помер Петро Дорошенко, 1698
• Помер гетьман Мазепа, 1709
• Кирило Розумовський — останній гетьман України, 1750
• Ліквідація Запорозької січі, 1775
• Початок роботи Соловецького концтабору, 1923