Після смерті великого князя Василя II Темного московський престол в 1462 році зайняв його син Іван III, якому за заповітом батька дісталась більша частина удільних князівств від Нижнього Новгорода на сході до Калуги на заході. В умовах розпаду Золотої Орди, коли на її території виникли численні ханства і вона остаточно перестала існувати в 1459 році зі смертю хана Кучук-Мухаммеда, Іван III не сплачував данину. Це дало привід хану Ахмату, що привив разом зі старшим братом Махмудом Великою Ордою в Нижньому Поволжі, в 1468 розпочати похід на рязанські і московські землі і спустошити їх на правобережжі Оки.
Наступного року Ахмат уклав угоду з Великим князем литовським Казимиром IV Ягеллончиком, за підтримки якого в липні 1472 року здійснив невдалий похід на Москву. Його спроби завадити становлення Кримського ханства також зазнали невдачі — у 1479 році османський васал і данник Менґлі Герай уклав з Іваном III союз, направлений проти Великої Орди, і, демонстративно разірвавши чергову грамоту (ярлик) Ахмат-хана з вимогою платити данину й особисто з'явитись у столицю Орди, наказав стратити його послів.
У 1480 році Ахмат, скориставшись конфліктом Івана III з його молодшими братами Борисом, князем Волоцьким, і Андрієм, князем Углицьким, які через утиски разом з усім двором і дружиною поїхали на переговори до Казимира IV, пішов з військом на Москву. Дізнавшись про це, Іван III через посла у Криму звернувся до Менґлі Ґерая з проханням здійснити похід на литовські землі, а сам рушив назустріч Ахмату і зупинився на березі Оки, де до нього приєднався великий князь тверський Михайло Борисович. У вересні татарське військо перейшло Оку південніше Калуги і зупинилось широким фронтом на березі ріки Угра на кордоні московських і литовських князівств.
Доручивши своєму синові-спадкоємцю 22-річному Івану Молодому рушити назустріч Ахмату, 30 вересня Іван III повернувся до Москви, де розпочав підготовку до оборони міста. Завдяки посередництву матері він домігся мирової угоди з бунтівними братами Борисом і Андрієм, які вирушили до Угри, а сам планував залишити Москву, сподіваючись пережити облогу столиці за її межами. Однак, завдяки умовлянням бояр і духовенства, 3 жовтня Іван III виїхав до сина, але зупинився за 30 верст від нього у Кременці. Незважаючи на те, що спроби татарської кінноти подолати Угру в брід, здійснені з 8 по 11 жовтня, виявились безуспішними і були відбиті московськими ратниками, Іван III вислав до Ахмата посла з багатими дарами, просячи хана «відступити геть і улус його не розоряти».
Відмовившись прибути особисто або прислати в ставку до Ахмата свого сина чи брата, 26 жовтня, коли Угра замерзла, Іван III, так і не наважившись на вирішальний бій, наказав війську відступити спочатку до Кременця, а потім — до Боровська (за 100 верст від Москви), де 11 листопада 1480 року отримав звістку, що Ахмат-хан, не дочекавшись підмоги від Казимира IV, війська якого стримували кримсько-татарський похід через Поділля на Київ, віддав наказ відступити. На знак помсти через безрезультатне місячне «стояння на Угрі» татари, рушили на південь, де мали намір перечекати зиму, розоряючи литовські володіння.
Повернувшись у степ в усті Сіверського Донця, Ахмат-хан розпустив військо і 6 січня 1481 року був зненацька захоплений своїми колишніми союзниками по війні з узбецькими ханами — за домовленістю з Московським князівством кіннота тюменського хана Ібакі і ногайських мурз Муси і Ямгурчі несподівано напала його ставку. Невдалий похід проти Москви і загибель Ахмата призвели до міжусобної війни його синів та братів за владу і падіння Великої Орди — в 1486 році вона була розорена Менґлі Ґераєм і припинила існування в 1502 році, коли була завойована Кримським ханством, яке стало спадкоємцем Золотої Орди.
По смерті матері в 1484 році брати Івана III, які прийшли йому на допомогу під час «стояння на Угрі», попали в опалу і через дев'ять років Андрій Великий помер у тюрмі, а Борис був висланий з Московського кнізівства, яке отримало формальну політичну незалежність. Однак вже в 1502 році Іван III був змушений визнати себе «холопом» Менґлі Ґерая і виплата данини Криму, юридично закріплена в 1615 році договором між 17-м кримських ханом Джанібеком Ґераєм і першим московським царем з династії Романових Михайлом Федоровичем, тривала з невеликими перевами до 1685 року.
Коментарі
Дивіться також
• Московське князівство, 1223
• Битва на Синіх Водах, 1362
• Куликовська битва, 1380
• Закінчення Московсько-новгородської війни, 1471
• Іван Грозний — перший московський цар, 1547
• Кримський похід на Москву, 1571
• Петро I — перший імператор Росії, 1721