28 вересня 1918 року Вище німецьке командування повідомило кайзера Вільгельма II і рейхсканцлера Георга фон Гертлінга про безнайдійність положення німецької армії — силами Антанти був прорваний Балканський фронт, напередодні союзники розпочали наступ на Західному. Генерал-квартирмейстер Еріх Людендорф не давав жодних гарантій, що зможе утримати фронт хоча б кілька годин і вимагав негайно укласти перемир'я з Антантою. У намірі зняти з Імперської армії відповідальність за подальшу долю Німеччини він радив прийняти «Чотирнадцять пунктів» американського президента Вудро Вільсона, які стосувались повоєнного устрою Європи.
29 вересня на умовах капітуляції з війни вийшла Болгарія, через два тижні почала розвалюватись Австро-Угорщина, яка у марній спробі зупинити дезінтеграційні процеси імператором Карлом I була проголошена федерацією. 30 жовтня у Мудросі на борту англійського лінкора «Агамемнон» з війни вийшла Османська імперія, останній союзник Німеччини. Цього ж дня у порту Вільгельмсгафен почався заколот німецьких військових моряків, який став ширитись спочатку флотом і, зрештою, країною.
Загроза перенесення військових дій на територію Німеччини була цілком реальною, однак лише після зміни канцлера і усунення Людендорфа німецьке керівництво погодилось на початок переговорів на умовах фактичної капітуляції. 6 листопада 1918 року делегація на чолі з державним секретарем Матіасом Ерцбергером вирушила через лінію фронту до північної Франції, де через два дні її доправили до штабу військ Антанти, що розміщувався у колишньому вагоні-ресторані посеред Комп'єнського лісу. Сам Верховний головнокомандувач військами Антанти французький маршал Фердинанд Фош участі у переговорах не брав — ситуація для Німеччини була безвихідною і її представникам не вдалось практично нічого змінити в ультимативно нав'язаних умовах.
У неділю 10 листопада німецькій делегації показали паризькі газети з повідомленням про перемогу у Німеччині революції і усунення з престолу Пруссії та імперії кайзера Вільгельма II. Цього ж дня начальник Генерального штабу Пауль фон Гінденбург повідомив Тимчасовий уряд проголошеної напередодні республіки про необхідність якнайшвидше підписати перемир'я, про що новий канцлер Фрідріх Еберт негайно проінформував Ерцбергера. Остаточно умови перемир'я були погоджені о 5-й ранку за паризьким часом 11 листопада 1918 року й через 12 хвилин були підписані німецькою делегацією. Ще через 8 хвилин свої підписи поставили маршал Фош і представник Великобританії адмірал Росслін Вемісс.
О 9-й ранку новини про укладення Комп'єнського перемир'я досягли Парижа. Через годину Фош у супроводі Вемісса був прийнятий прем'єр-міністром Франції Жоржем Клемансо, після зустрічі з яким о 10-50 видав наказ про припинення через десять хвилин бойових дій на Західному фронті. Париж вітав замирення церковними дзвонами, підняттям прапору на Ейфелевій вежі і холостими пострілами з гармат форту Мон-Валерьєн.
Викладені у 34-х статтях Комп'єнської угоди військові і політичні вимоги Антанти були направлені на запобігання можливості Німеччині почати нову війну. Серед іншого, вона повинна була передати країнам-переможцям велику кількість військового озброєння (у першу чергу літаків і підводних човнів), спорядження і боєприпасів, невідкладно вивести свої війська з Африки, Франції, Бельгії, Люксембурга, Ельзасу, Лотарингії, лівобережжя і правобережжя Рейну. Крім того Німеччина мала денонсувати сепаратні договори Бухарестський з Румунією і Брест-Литовський з більшовицькою Росією, де її війська мали бути замінені на війська Антанти.
У Франції Комп'єнське перемир'я сприймалося як торжество історичної справедливості за програну війну 1870-71 років і як вияв військової могутності та провідної ролі у світі країни, яка на своїх плечах винесла основний тягар Великої, як її тоді називали, війни. Однак, через жорсткі умови перемир'я і остаточного мирного — Версальського — договору 1919 року Перша світова, котра мала б стати «війною, що припинить всі війни», привела до економічної кризи передусім у Німеччині та дестабілізації ситуації в усій Європі, фактично спровокувавши політичні процеси, що привели через 20 років до початку Другої світової війни.
В Німеччині Комп'єнське перемир'я було сприйняте як національне приниження, помститись за яке їй випала нагода у 1940 році, коли переможена Франція у «вагоні Фоша» підписала капітуляцію перед Третім рейхом.
Коментарі
Дивіться також
• Вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда, 1914
• Початок Першої Світової війни, 1914
• Брест-литовський мирний договір, 1918
• Листопадова революція у Німеччині, 1918
• Версальський договір, 1919
• Друге Комп'єнське перемир'я, 1940