Уродженець України, кар'єрний партійний діяч, Леонід Брежнєв прийшов до влади в результаті змови вищих партійних діячів, які 14 жовтня 1964 року усунули з поста першого секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова, котрий свого часу сприяв поверненню Брежнєва в політику після кількарічної опали по смерті Сталіна. Наділений інстинктом влади, Брежнєв в ході апаратної боротьби за вплив у партії своєчасно позбавився своїх явних і потенційних супротивників, розставляючи на ключові пости особисто відданих йому людей і до початку 1970-х років партійний апарат повірив у Брежнєва, розглядаючи його як свого ставленика і захисника системи.
Перші серйозні проблеми зі здоров'ям з'явилися у Брежнєва в 1968 році, коли під час міждержавних переговорів з приводу прийняття рішення про введення військ до Чехословаччини для придушення Празької весни він втратив здатність чітко говорити і не зміг піднятися з-за столу. З тих пір поруч з Брежнєвим стали постійно чергувати лікарі, а в місцях, де він жив, були обладнані медичні кабінети. Після клінічної смерті на початку 1976 року, біля нього постійно перебувала і група лікарів-реаніматорів з необхідним обладнанням. Погіршення здоров'я в останні шість років заважало Брежнєву виконувати не лише прямі обов'язки з управління країною, але й, часом, прості протокольні дії.
Марнославний і загалом неконфліктний, Брежнєв потурав і власному славолюбству, що виглядало анекдотично, і своєму оточенню, яке зловживало нездатністю Брежнєва приймати вольові рішення і адекватно оцінювати ситуацію. Зацікавлені в тому, щоб час від часу він з'являвся на людях хоча б як формальний глава держави, численні помічники буквально водили Брежнєва попід руки і в кінці 1980-х старість, неміч і хвороби Брежнєва стали очевидними. В травні 1982 року він пережив черговий інфаркт, проте і на цей раз його бажання піти у відставку не було прийняте, натомість вакантне місце секретаря ЦК КПРС, що звільнилася після смерті Михайла Суслова, зайняв голова КДБ Юрій Андропов, що багатьма було сприйняте як призначення Брежнєвим свого наступника.
7 листопада 1982 року під час параду і демонстрації на честь річниці Жовтневої революції Леонід Брежнєв кілька годин поспіль стояв на трибуні Мавзолею, незважаючи на погану погоду, що викликало чергове ускладнення здоров'я — 10 листопада 1982 року на підмосковній дачі «Заріччя-6» охоронець, який прийшов розбудити Брежнєва і допомогти одягнутися, застав його мертвим. Про смерть Леоніда Ілліча Брежнєва офіційно було повідомлено лише наступного дня, після того як було прийнято рішення про його спадкоємця, котрим став Юрій Андропов.
Похорони Брежнєва за участю 32 глав держав, 15 глав урядів, 14 міністрів закордонних справ і чотирьох князів відбулись 15 листопада з військовими почестями — труна на артилерійському лафеті у супроводі почесного військового ескорту, генералів і адміралів, що несли численні нагороди, прибула на Червону площу в Москві, де після траурних промов з трибуни Мавзолею і прощання найближчих родичів тіло Леоніда Брежнєва було опущене в могилу біля Кремлівської стіни під гарматні залпи в 37 містах країни.
Смерть політичного лідера, який 18 років очолював СРСР, стала почаком фіналу цілої епохи, уособленням якої став володар сотень найвищих нагород різноманітних країн, письменник, маршал і герой анекдотів Леонід Брежнєв. Наступне короткочасне правління Юрія Андропова і Костянтина Черненка не змогли її кардинально змінити і «п'ятирічка похорон» завершилась приходом до влади Михайла Горбачова, який став останнім Генеральним секретарем ЦК ККПРС і за якого Радянський Союз перестала існувати як держава.
Коментарі
Дивіться також
• Леонід Брежнєв — перший секретар ЦК КПРС, 1964
• Придушення «Празької весни», 1968
• Замах на Леоніда Брежнєва, 1969
• Смерть Микити Хрущова, 1971
• Початок розрядки напруженості між США і СРСР, 1972
• Поцілунок Брежнєва, 1979 (фото)
• Радянська окупація Афганістану, 1979
• Бойкот Московської олімпіади, 1980
• Відставка Володимира Щербицького, 1989