1 серпня 1975 року у Гельсінки 35 країн підписали «Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі» про відмову від застосування сили у міжнародній політиці та мирне урегулювання суперечок. Прагнучи мати імідж демократичної держави, Радянський Союз ратифікував цей акт в обмін на сприятливі умови торгівлі з Західною Європою, проте пообіцяв дотримуватися прав людини у межах «Загальної декларації прав людини» від 10 грудня 1948 року. Підписанням цього акту СРСР відкривав можливість доступу до інформації про порушення прав людини для іноземних організацій, адже подібні порушення виходили за межі лише національного законодавства.
12 травня 1976 року з ініціативи фізика Юрія Орлова постала Московська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. До її складу увійшли колишні члени радянської групи «Міжнародна амністія», предтечі гельсінських груп, Олександр Гінзбург, Анатолій Щаранський, Петро Григоренко, Людмила Алєксеєва та інші.
8 листопада 1976 року колишній учасник радянської групи «Міжнародна амністія» поет і громадський діяч Микола Руденко представив на розсуд письменника Олеся Бердника, хіміка Оксани Мешко та інших однодумців з правозахисного руху декларацію, що згодом стала основою «Декларації Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод».
Умовною датою створення Української групи сприяння виконання Гельсінських угод (УГГ) вважається 9 листопада 1976 року, коли про її створення було оголошено на прес-конференції для іноземних журналістів у Москві на квартирі журналіста Олександра Гінзбурга. Її головою став Микола Руденко, а до складу серед інших увійшли Олесь Бердник, генерал Петро Григоренко, колишній політв'язень Левко Лук'яненко, поет Олекса Тихий.
25 листопада 1976 року аналогічна група виникла у Литві, 14 січня 1977 року — у Грузії, 1 квітня 1977 року — у Вірменії.
Своїм головним завданням УГГ вважала «ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактами порушень на терені України Загальної Декларації Прав Людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінкською нарадою», прагнула добитися втілення в радянську дійсність «Загальної декларації прав людини», сприяти виконанню «гуманітарних» пунктів «Заключного акту Наради», домагатися суб'єктності України на міжнародних нарадах з обговорення виконання Гельсінських угод та уможливити акредитацію іноземних журналістів в Україні. Практична діяльність членів групи зводилася до збору документів і матеріалів про порушення прав людини в Україні, переправлення їх за кордон, апелювання до радянських і партійних органів влади, а також цілеспрямованим відстоюванням прав віруючих, євреїв та кримських татар.
Група зазнала значного тиску КДБ — вже 23-24 грудня 1976 року на квартирах членів групи пройшли обшуки, надалі переслідування продовжились. У 1978-1980 роках були репресовані майже всі члени-засновники, натомість до її складу увійшли Петро Вінс, Юрій Литвин, Василь Овсієнко, а згодом — політв'язні В'ячеслав Чорновіл, Оксана Попович, Василь Романюк та інші. П'ятеро осіб (Олекса Тихий, Юрій Литвин, Василь Стус, Валерій Марченко, Михайло Мельник) загинули у таборах. Після арешту
Проводячи публічну, а не підпільну діяльність, та апелюючи до засадничих документів, що регулюють права людини, незабаром УГГ отримала певний резонанс у США. З виїздом у 1977 році за кордон Петра Григоренка (згодом позбавлення його радянського громадянства), а також біолога Надії Строкатої, філолога Святослава Караванського та інших було створено закордонне представництво УГГ, що з 1980 року видавало «Вісник репресій в Україні».
За час існування УГГ до 1988 року вона налічувала 50 осіб, у тому числі двох іноземних членів — естонця Марта Німкуса та литовця Віктораса Пяткуса. Арешти та переслідування членів групи призвели до фактичного припинення її роботи на початку 1980-х. 30 грудня 1987 року було оголошено про відновлення діяльності УГГ, яка незабаром трансформувалася в Українську Гельсінську спілку під головуванням Левка Лук'яненка, на базі котрої 30 квітня 1990 року була створена Українська Республіканська партія (нині — Республіканська платформа).
Коментарі
Дивіться також
• Арешт В'ячеслава Чорновола, 1967
• Операція «Блок», 1972
• Володимир Щербицький — перший секретар ЦК КПУ, 1972
• Нарада у Гельсінкі, 1975
• Помер Василь Стус, 1985
• Загибель В'ячеслава Чорновола, 1999