Вперше ідея будівництва метрополітену обговорювалась депутатами міської управи Києва у 1884 році, але намір сполучити підземною залізницею Поштову площу і Бесарабку, де мав бути зведений новий залізничний вокзал, не знайшов підтримки. Через два роки почалось будівництво міської залізниці, і 30 липня 1891 року в Києві була відкрита конка (кінні рейкові візки), але через особливості рельєфу менш, ніж за рік, на ділянці, що пролягала Олександрівським (нині — Володимирським) спуском її було замінено електричним трамваєм — першим в Російській імперії, другим (після Львова) в Україні і десятим у Європі.
До ідеї будівництва підземного електричного трамваю в Києві повертались у 1916-у та 1918-у роках, однак реальні технологічні можливості для реалізації подібного проекту з'явились лише на початку 1930-х років, і в липні 1936 року президія Київради затвердила план будівництва підземного залізничного кільця, запропонованого Інститутом транспортної механіки Академії наук УРСР, — довжиною близько 40 кілометрів, воно мало з'єднати Вигурівщину з Оболонню, звідти поверхнею йти до Вишневого і через Пирогово та Жуків острів примикати до залізничної колії в районі Дарниці, а звідти — в напрямку до Воскресенки.
Наступного року розпочалось будівництво двох тунельних переходів під Дніпром: Південного, який з'єднав би Жуків острів з Осокорками та Північного — для прямого сполучення Петрівки з Вигурівщиною, з можливістю прокладання крім залізничної колії ще й автомобільної дороги. У ньому брало участь близько 20 тисяч чоловік, проте у лютому 1941 року перша спроба зануритись під Дніпро зазнала невдачі і будівництво загальмувалось та було перерване з початком Німецько-радянської війни. У повоєнний час воно було поновлене, проте в 1949 році визнане недоцільним і зупинене. Того ж року з'явились плани будівництва двох ліній метрополітену Святошино — Дарниця — Бровари та Поділ — Сталінка (нині — Деміївка), проте з часом від другого маршруту довелось відмовитись.
У грудні 1951 року було завершено тунель між Набережною Дніпра (нині — Набережне шосе) в районі колишнього Ланцюгового моста і Арсенальною площею, де була споруджена й до сьогодні найглибша у світі станція (105,5 метрів), а в травні 1959 року — тунелів, що сполучали центр міста із залізничним вокзалом. До жовтня 1960 року на Набережній Дніпра було збудовано тимчасове депо, куди зі станції Дарниця прибували вагони метрополітену — їх перекладали на спеціальні візки і трамвайним мотовозом трамвайною колією доставляли до станції «Дніпро», під естакадою якої був споруджений спеціальний пристрій для підняття вагонів на рівень платформи і подачі їх у тунель.
6 листопада 1960 року відбулось офіційне відкриття першої черги київського метрополітену — зі станції «Хрещатик» по 5,2-кілометрові ділянці Святошино-Броварської лінії, що з'єднала станції «Вокзальна», «Університет», «Арсенальна» та «Дніпро», відправився перший поїзд з пасажирами.
Через два роки була введена друга черга київського метро, що сполучала станції «Політехнічний інститут» і «Завод «Більшовик» (нині — «Шулявська»), а 5 листопада 1965 року відбулось відкриття метромосту через Дніпро, що дозволило подовжити Святошино-Броварську лінію через Гідропарк до електродепо «Дарниця», а за шість років маршрут був подовжений до станції «Святошино» (нині — «Святошин») на Заході і «Комсомольська» (нині — «Чернігівська») на Сході і загальна довжина київського метрополітену склала 18 кілометрів.
Коментарі
Дивіться також
• Перше метро у світі, 1863
• Перший трамвай в Україні, 1880
• Будинок Гінзбурга, 1910
• Перенесення столиці УСРР в Київ, 1934
• Міст Патона в Києві, 1953
• Микола Підгорний — перший секретар ЦК КПУ, 1957
• Куренівська трагедія, 1961