Наприкінці жовтня 1937 року більше тисячі в'язнів Соловецької тюрми були зібрані біля північної брами соловецького Кремля із речами. У порожніх бараках сільгоспу був проведений попередній трус в'язнів, потім ще один — у порту, і ще один — вже на материку у табірному відділенні «Морсплав». Всіх ув'язнених, перевдягнутих у таборовий одяг, етапували морем до міста Кемь, де знаходилось управління Соловецьких таборів, а звідти залізницею — до селища Медвежа Гора, де розмістили у слідчому ізоляторі Біломорсько-Балтійського комбінату НКВС.
Ці переміщення здійснювались відповідно до спеціальної директиви №59190, виданої генеральним комісаром держбезпеки, наркомом внутрішніх справ СРСР Ніколаєм Єжовим 16 серпня 1937 року, згідно з якою з 25 серпня у двомісячний термін мала бути проведена операція з репресування 1200 т. зв. «найбільш активних контрреволюційних елементів», що були засуджені за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність та утримувались у енкаведистських тюрмах. У Соловецькій тюрмі репресуванню підлягали й карні елементи. За директивою Єжова розгляд справ зазначених осіб мав відбуватись на Трійках при УНКВС Ленінградської області із заздалегідь визначеною мірою покарання — розстрілом.
У другій половині серпня і вересні 1937 року керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували і передали до Управління НКВС Ленінградської області 1116 довідок і тюремних справ на в'язнів, які підлягали страті. На підставі цих довідок Потім були складені «розстрільні протоколи» — постанови Особливої Трійки УНКВС Ленінградської області за №№ 81, 82, 83, 84 та 85 від 9, 10 та 14 жовтня 1937 року.
27 жовтня 1937 року заступник начальника Адміністративно-господарського управління Управління НКВС Ленінградської області (АГУ УНКВС Ленінградської області) капітан держбезпеки капітан Міхаїл Матвєєв прийняв першу партію в'язнів. 208 осіб відповідно до протоколу № 81 того ж дня були вивезені до урочища Сандармох неподалік від селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єґорськ) у Карелії та розстріляні.
Щоб убезпечитись від спроб втечі і нападів на конвоїрів, решту ув'язнених, яких розстрілювали з 1 по 4 листопада, перед вивозом на страту роздягали до нижньої білизни, зв'язували руки й ноги і затикали кляпом рота. Складованих штабелями, вантажною машиною їх відвозили в Сандармох, де капітан Матвєєв особисто (інколи разом із молодшим лейтенантом Георгієм Алафером) щодня розстрілював від 180 до 265 в'язнів. 10 листопада 1937 року у рапорті на ім'я заступника начальника УНКВД Ленінградської області В.Гаріна Матвєєв доповів про страту 1111 осіб із 1116 засуджених на смерть (з решти п'яти в'язнів один помер ще на Соловках, а чотирьох інших відправили до інших міст).
Переважну більшість українців, яким судилось потрапити до «Соловецького етапу», розстріляли 3 та 4 листопада 1937 року. Зокрема, 3 листопада були розстріляні видатні представники українських політичних, військових, інженерних, наукових та мистецьких кіл Василь Атаманюк, Михайло Полоз, Матвій Яворський, Володимир Чехівський, Сергій Грушевський, Мирослав Ірчан, Михайло Качанюк, Василь Атаманюк-Яблуненко, Михайло Баран, Василь Баб'як, Марк Вороний, Микола Зеров, Климентій Коник, Остап Крушельницький, Микола Куліш, Лесь Курбас, Михайло Лозинський, Микола Павлушков, Володимир Підгаєцький, Валер'ян Підмогильний, Григорій Епік, Володимир Штангей, Михайло Яловий, Олександр Бадан-Яворенко, Юрко Мазуренко, Юрій Озерський, Борис Пилипенко, Валер'ян Поліщук, Юрій Самборський, Павло Филипович, Володимир Хуторянський, Іван Сіяк, Михайло Козоріс, Семен Середа.
Місце розстрілів в'язнів Соловецького етапу в урочищі Сандармох було виявлене у 1997 році карельським дослідником членом правозахисного товариства «Меморіал» Юрієм Дмітрієвим.
Загалом у Сандармосі у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей, переважно спецпоселенців і в'язнів з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителів навколишніх сіл. На сьогодні на площі 10 гектарів виявлено 236 розстрільних ям.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Початок роботи Соловецького концтабору, 1923
• Останній маніфест Миколи Хвильового, 1933
• «Велика чистка», 1934
• Справа «Об'єднання українських націоналістів», 1934
• Початок «Великого терору», 1937
• Беріївська амністія, 1953
• Норильське повстання, 1953