Майбутній сьомий король франків з династії Капетингів народився 21 серпня 1165 року в замку Гонесс поблизу Парижа. Він був довгоочікуваним сином 59-річного Людовика VII, заради появи якого на світ він тричі одружувався, востаннє — з Аделою Блуаською, дочкою свого найбунтівливішого васала Теобальда II Шампанського. Уже наступного дня «подарований Богом» Філіп був охрещений єпископом Морісом де Сюллі у каплиці паризького палацу Сіте за присутності трьох хрещених батьків і трьох хрещених матерів.
Як це було прийнято в роду, Людовик VII мав намір зробити свого сина співправителем, але через забобони не поспішав. Втім, це відбулось раніше, ніж планувалось через нещасний випадок із 13-літнім Філіпом, який під час полювання у Комп'єнському лісі загубився і після проведеної просто неба ночі важко захворів.
Заради одужання сина Людовик VII, який, як повідомляють «Великі французькі хроніки», «був готовий віддати своє життя, тільки б не бачити, як страждає його син», здійснив паломництво до Англії, «де ніхто з його попередників ніколи не був ні з ворожими намірами, ні як мирний гість». 22 серпня 1179 року в Дуврі його з великим почтом зустрів король Генріх II Плантагенет, який супроводив свого давнього супротивника у Кентербері, де Людовик VII провів день і ніч у молитвах біля раки святого Томаса Бекета. Через чотири дні він повернувся на батьківщину і вже у Парижі дізнався, що його син одужав. На радощах Людовик VII віддав розпорядження про підготовку до коронації Філіпа й відправився в абатство Сен-Дені, щоб подякувати Господу за диво сцілення, по дорозі до якого його розбив інсульт.
1 листопада 1179 року в День Всіх Святих у кафедральному соборі Нотр-Дам міста Реймс відбулася довгоочікувана коронація Філіпа II. Церемонію проводив його рідний дядько Гільом Шампанський на прізвисько Білі Руки, архієпископ Реймський. Хрещений батько молодого короля Філіп Ельзаський, граф Фландрії, під час процесії тримав в руках золотий меч держави, увінчаний золотими лілеями, а його зять Генріх Молодий ніс перед Філіпом ІІ золоту корону, яка виявилася занадто важкою для 14-літнього короля франків і всю церемонію Генріх тримав її над його головою. Параліч усієї правої частини тіла завадив Людовику VII бути присутнім на церемонії.
Через фізичну неміч короля-батька його дружина Адела і її брати Гільом, архієпископ Реймський, Тібо V Добрий де Блуа і Етьєн І де Блуа-Сансер спробували взяти під контроль молодого короля, але той, прагнучи самостійності, за підтримки призначеного батьком опікуна Філіпа Ельзаського, домігся вигнання з двору своєї рідні, включно з матір'ю. Амбіції Філіпа II не змогло вгамувати втручання в якості посередника ні прихильного до нього Генріха Молодого, ні його батька короля Англії Генріха II, які у квітні 1180 року особисто прибули в Нормандію на переговори.
Усупереч застереженням родини 28 квітня Філіп II одружився з 10-літньою Ізабель де Ено, племінницею Філіпа Ельзаського , у придане за якою отримав графство Артуа. Це ще більше поглибило конфлікт короля зі знаттю і вищим кліром, які відмовились прибути на помазання королеви у місто Сан. Ситуація склалась вкрай напружена, на межі збройного конфлікту, й церемонію довелось прискорити, провівши її 29 травня у порушення традицій в абатстві Сен-Дені за участю Гі Нойера, архієпископа Санського. Розлючений дядько короля архієпископ Гільом Шампанський, який мав виключне право на помазання франкських монархів, негайно відправив послів до папи римського зі скаргою на завдану образу і зажадав суворого покарання усіх причетних.
18 вересня 1180 року, роздавши бідним «все золото і срібло, дорогоцінне каміння і персні, дорогий одяг і королівські прикраси, які він мав», помер Людовик VII, «гаряче віддана Богу людина, яка ніжно любила своїх підданих, щиро поважала своє духовенство, але була надто простодушною як для принца». Це підштовхнуло Філіпа ІІ до ще рішучіших кроків для зміцнення своєї одноосібної влади. Вже наступного року він почав війну зі своїм ще недавнім союзником Філіпом Ельзаським за Вермандуа, нібито обіцяне у придане його дружині, й у короткій війні зумів приєднати графства Ам'єн і Мондідьє, шателенства Руа і Туротт, сеньйорії де Пікіньї і де Бов, указом від 17 квітня 1182 року він вигнав з країни євреїв, конфіскувавши їх майно, а наступного року від англійського короля Генріха ІІ домігся повернення приданого своєї несподівано овдовілої сестри Маргарити.
Завдяки цим заходам Філіп ІІ зміг суттєво збільшити своє регулярне військо, першим із Капетингів почав створювати флот, у якому за два роки з'явилось 10 великих і кількадесят дрібних кораблів, й першим почав мостити Париж бруківкою. У 1185 році він придушив заколот баронів, який очолив Стефан, граф Сасерра, а наступного року знову вступив у протистояння із Генріхом ІІ Плантагенетом, на цей раз за Бретань і графство Беррі, обіцяне як придане його сестрі Алісі, нареченій англійського принца Річарда. На цій основі він зійшовся з синами англійського короля, які конфліктували з батьком, і спільними з ними зусиллями у 1189 році домігся від Генріха ІІ підтвердження омажу за Аквітанію і Анжу, відмови від сюзеренітету над Іссуденом та Оверні, виплати 20 тисяч срібних марок за повернення графст Ле-Ман, Тур та Сомюр і визнання Річарда спадкоємцем англійської престолу.
Через два дні після укладення угоди, 6 липня 1189 року, Генріх ІІ помер, що привело до остаточної руйнації т. зв. Анжуйської імперії, до складу якої на території Франції входили васальні володіння англійського короля герцогство Аквітанія і графство Анжу. Ще через три місяці прийшла звістка про взяття Єрусалиму військами Саладіна, і влітку наступного року Філіп ІІ разом з Річардом І вирушив у Третій хрестовий похід, в розпал якого важко захворів. Залишивши на Святій землі десятитисячне військо під опікою Гуго III Бургундського, 27 грудня 1192 року Філіп ІІ повернувся на батьківщину, де розпочав боротьбу за графство Вермандуа, володіння нещодавно померлого графа Філіпа Ельзаського, й в ім'я свого п'ятирирічного сина Людовика домігся підтвердження прав на Артуа і Перрон як спадщину своєї померлої 15 березня 1190 року при пологах дружини Ізабелли де Ено.
15 серпня 1193 року Філіп II дружився удруге, проте вже наступного дня після весілля несподівано заявив про відмову від шлюбу з Інгеборгою, сестрою датського короля Кнута VI. Спроба отримати від папи Целестина III право на розлучення зазнала невдачі, як і спроба зняти церковний захист з володінь Річарда Левове Серце, який, повертаючись з Палестини, опинився у полоні німецького імператора Генріха VI. Попри це, Філіп змовився з Джоном, який вчинив заколот проти свого старшого брата Річарда, домігся від нього васальної присяги за всі материкові англійські володіння і обіцянки передати йому нормандське графство Вексен, а в 1196 році одружився з баварською дворянкою Агнесою Меранською. За таке свавілля 13 січня 1200 року папа Інокентій III відлучив від церкви і Філіпа і його королівство й зняв інтердикт лише через чотири роки, коли французький король погодився визнати датську принцесу своєю дружиною.
Скориставшись розбратом між Джоном, що зійшов на престол у 1199 році, і англійськими баронами, Філіп II залучив на свій бік його племінника Артура, графа Бретонського, якого посвятив у лицарі і прийняв від нього ленну присягу як правителя Анжу, Бретані, Мена, Турені і Пуату. Після вбивства Артура через два роки Філіп II пішов на Англію війною і захопив нормандські Ле Вандр, Шато-Гайяр, Фалез, Кан, Кутанс, Байє. 24 червня 1204 року йому здався Руан, слідом за ним впали Верней і Арк, у серпні — Пуатьє, а в наступному році — Лош і Шинон.
Спроби Джона Безземельного у лютому 1214 року відвоювати втрачене зазнали невдачі, й після того як 27 липня у битві при Бувіне Філіп II вщент розбив його союзника імператора Оттона IV, Джон був змушений відмовитись від усіх своїх французьких володінь на північ від Луари, а до королівського домену Філіпа II відійшли Беррі, Турень, Мен і Анжу.
Захистом своїх майже утричі збільшених володінь Філіп займався останні дев'ять років свого правління. Він двічі споряджав військо проти альбігойців в Лангедоку, взяв участь у війні за Шампань проти бунтівних баронів, підтримуваних герцогством Лотарингія, у 1216 році здійснив невдалу спробу посадити на англійський престол свого сина Людовика, який всупереч традиціям Капетингів не став співправителем за життя батька, а зійшов на престол Франції по його смерті 14 липня 1223 року. Тіло Філіпа II було доправлене з Мант-ла-Жолі до Парижа, де вперше в історії королів франків поховання в абатстві Сен-Дені відбулось з підкресленою пишнотою за заразком англійських церемоній.
По собі Філіпа II Август залишив процвітаюче королівство, величезну особисту спадщину розміром 790 тисяч ліврів й настільки міцну централізовану владу, що вперше в історії династії Капетингів спадкоємництво престолу ніким не оскаржувалось, не голосувалось і навіть не вимагало чийогось схвалення, а владні інституції залишались практично незмінними протягом наступних семи віків, аж до Великої революції 1792 року.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН