Князь Василь Шуйський зійшов на московський престол у червні 1606 року після повалення і вбивства царя Дмитрія I Івановича, що видавав себе за сина Івана IV Грозного. У загибель Лжедмитрія I теж мало хто повірив — країною ширились чутки про його дивовижний порятунок, і патріарх Гермоген був змушений розсилати грамоти, переконуючи не вірити у вигадки і підтримати Василя IV. Проте за межами Москви царем його визанили лиш подекуди. Князь Григорій Шаховський, викравши державну печатку, підняв повстання на Чернігівщині і Стародубщині й від імені Лжедмитрія I розсилав царські укази. Заколот перекинувся на Білгород, Орел, Мценськ, Тулу, Калугу, Рязань, Дорогобуж та Твер, на Сіверщині спровокував селянське повстання під проводом колишнього донського козака Івана Болотникова, який з військами підступив до Москви.
У серпні 1607 року з'явився новий претендент на престол — Лжедмитрій II, у якому свого убитого чоловіка «впізнала» вдова Лжедмитрія I Марина Мнішек. 11 травня 1608 року він розбив царську армію під Болховом (нині Орловська область РФ) і у підмосковному Тушино створив потужний укріплений табір, що став альтернативною столицею з власним боярським урядом, патріархом та 45-тисячним військом з поляків, запорозьких і донських козаків та «іншого люду».
Після укладення у лютому 1609 року Виборзького трактату про союз зі Швецією, проти Шуйського виступив польський король Сигізмунд III Ваза.
4 липня (27 червня за ст. ст.) 1610 року під Клушино (нині Смоленська область, РФ) війська під командою польного гетьмана коронного Станіслава Жолкевського розбили уп'ятеро (7 тисяч проти 35-и) більше московське-шведське військо брата Шуйського князя Дмитрія. Здебільшого розбігшись і частково перейшовши на бік супротивника, царська армія перестала існувати, і вже через місяць московські заколотники, які оголосили себе Земським собором, позбавили Василя Шуйського престолу, постригли у ченці і ув'язнили у Чудівському монастирі Кремля.
Остерігаючись Лжедмитрія II, що стояв за кількадесят верст від столиці, частина московської знаті схилилась до визнання польської зверхності, і 27 серпня боярська делегація уклала зі Станіславом Жолкевським угоду про визнання царем сина Сигизмунда III 15-літнього королевича Владислава. У ніч проти 21 вересня польські війська увійшли в Москву, де 8 жовтня заарештували Василя Шуйського і його братів Дмитрія з дружиною Катериною (донькою Григорія «Малюти» Скуратова-Бельського) та Івана (Пуговку).
Через рік армія Станіслава Жолкевського переможно повернулась до Польщі. 29 жовтня 1611 року на чолі дружини польний гетьман урочисто вступив до Варшави і під супровід церковних дзвонів, що зібрали великі натовпи люду, прослідував містом до Королівського замку. В хвості процесії їхала відкрита повозка з московськими бранцями і заарештованим під Смоленськом митрополитом Ростовським Філаретом (Романовим), які у Сенатській залі постали перед Сигизмундом III, примасом польським, великим канцлером коронним, депутатами і сенаторами.
До ніг короля були кинуті здобуті у боях московські знамена і особиста хоругва Василя Шуйського. Колишній цар з непокритою головою упав у поклоні до землі, поцілувавши яку, визнав себе переможеним і приніс присягу Сигізмунду III та його синові царю московському Владиславу. Після нього їм присягнули і його брати та митрополит Філарет. Закічилась церемонія урочистою літургією у розташованому поблизу костьолі Святого Яна.
Московські бранці були ув'язнені в Гостинінському замку за 130 верст від Варшави, де Василь Шуйський помер 22 (12) вересня 1612 року, а невдовзі за ним і його брат Дмитрій з дружиною. Інший його брат Іван Пуговка пробув у полоні до 15 лютого 1620 року, коли йому дозволили повернутись на батьківщину.
Рік перед тим за умовами Деулінського перемир'я, яке підвело підсумки програної Московським царством дев'ятилітньої війни, був звільнений митрополит Філарет. Він прибув до Москви 24 (14) червня 1619 року, де був урочисто прийнятий своїм сином Михаїлом, на той момент уже царем, першим з династії Романових, за ініціативою якого вже через десять днів Єрусалимським патріархом Феофаном III був поставлений патріархом Московським і всієї Русі.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Взяття польсько-литовським військом Москви, 1610
• Капітуляція польського гарнізону Москви, 1612
• Похід на Москву Владислава Вази, 1617
• Деулінське перемир'я, 1619