Досвід протистояння проти білогвардійців та червоних влітку 1919 року упевнив Нестора Махна в тому, що повстанці мають розраховувати лише на власні сили. Після прориву під Уманню рейд білогвардійськими тилами відбувався під заклик "Бунтуй народе! Підіймайся від краю до краю! Озброюйся, чим можеш! Візьми в сокири всю поміщицьку та буржуазну наволоч! Вони зібралися влаштувати нам, робітникам і селянам, криваву баню. То ж дамо ми їм цю криваву баню". Масштабне повстання, очолене Махном, розгорталося в сотні кілометрів від ставки білогвардійців у Таганрозі. 16 жовтня загострилися бої в районі сіл Магедове, Поповка і Гусарка на Запоріжжі, що змусило білогвардійців евакуювати штаб з Таганрогу до Єйська. Безперервні бої тривали під Катеринославом, Синельниковим та Просяною, 18 жовтня повстанці відвоювали Царевокостянтинівку, а на кримському напрямі підійшли до Перекопу. Проти Революційної повстанської армії Махна були кинуті всі наявні резерви Добровольчої армії Антона Денікіна.
В умовах повномасштабної війни махновці розпочали розбудовувати "соціалістичне життя" на засадах заперечення будь-якого диктату жодної з партій. 20 жовтня Реввійськрада Революційно-повстанської армії України (махновців), яка брала свої витоки від військово-революційної ради Гуляйпольського району, створеної в лютому 1919 року на 2-му районному з'їзді делегатів від 32 волостей, що перебували під контролем Махна та повстанських частин, ухвалила рішення про скликання з'їзду представників від селян, робітників і повстанців, а також декларацію, що мала бути розглянута делегатами.
З'їзд відбувся 28 жовтня — 2 листопада 1919 року в Олександрівську (нині — Запоріжжя) за участі делегатів від визволених Революційно-повстанською армією України (махновців) територій Олександрівського, Бердянського, Мелітопольського, Маріупольського, Катеринославського і Новомосковського повітів. Батько Махно кілька разів виступав у якості співдоповідача, зриваючись на брудну лайку і звинувачення меншовиків та есерів. В таємному режимі Реввійськрада розглянула питання оперативної ситуації на фронті з білогвардійцями. Врешті саме завдання перетворення махновської армії на всенародну робітничо-селянську повстанську силу (з'їзд відбувався синхронно з боями за Катеринослав) посіло центральне місце в його роботі.
З'їзд розглянув проект декларації, підготовленої культурно-освітнім відділом РВР Революційно-повстанської армії України (авторства Петра Аршинова і Всеволода Воліна), доповіді представників Реввійськради стосовно поточного моменту, організації повстанських військових сил та постачання армії, а також створення комісії для скликання наступних з'їздів з метою розбудови "громадського господарського будівництва". Власне, вперше за роки бурхливої революційної діяльності анархо-махновський рух презентував свою політичну програму, вперше ж сформулювавши ідею "вільних рад".
Основні пункти програми махновців зводилися до наступного: більшовицька влада є останньою владою в історії Росії, її свавілля на селі засвідчує, що більшовики разом з іншими політичними партіями є контрреволюціонерами і ворогами трудового народу, який має стати дійсним володарем землі, продуктів власної праці, творцем вільних рад, що опікуватимуться налагодженням життя на засадах безпартійності і безвладдя . Ідеологи анархо-махновщини вважали, що вільний радянський лад має будуватися на основі відмови від податків, декрет про націоналізацію землі має бути анульований, земля — перейти у руки трудівників, а основним завданням повстанців-махновців, як єдиних справжніх революціонерів, має стати здійснення "третьої соціальної революції", яка знищить соціальний гніт і повалить більшовицьку диктатуру.
Утопічність програми, висунутої селянськими ватажками, досить швидко стала очевидною — принісши, як здавалося анархістам, визволення робітників від влади капіталу, вони натомість спромоглись запропонувати їм лише самостійно налагоджувати роботу промислових підприємств, міняючи промислове обладнання на хліб. Захопивши Катеринослав, Махно оголосив його вільним, безурядовим містом і обклав 50-мільйонною контрибуцією, за рахунок якої гроші щедро роздавалися на потреби революційних органів та структур. Ратуючи за вільні ради і безвладдя, сам Махно не гребував диктаторськими замашками, концентруючи в своїх руках необмежену владу і розстрілюючи небезпечних опонентів. Власне, колосальний відрив програми повсталого українського селянського степу від очікувань і прагнень робітництва центрів промислового розвитку України і перебував в підоснові майбутньої поразки Махна.
Махновська радянська республіка, відома також як Вільна територія, змінюючи свої розміри відповідно до політичної ситуації, проіснувала до кінця літа 1921 року. Її долю було остаточно вирішено коли переслідуваний більшовиками Нестор Махно був змушений 28 серпня перейти румунський кордон і решту свого життя до смерті 25 липня 1934 року провести в еміграції.
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність радянської УНР, 1918
• Радянська Соціалістична Республіка Тавриди, 1918
• Українська Держава Павла Скоропадського, 1918
• Повстання отамана Григор'єва, 1919
• Перегонівський прорив Нестора Махна, 1919
• Помер Нестор Махно, 1934