У 285 році імператор Діоклетіан почав реформу управління Римською імперією спочатку взявши собі у співправителі з титулом цезар Максиміана, який став опікуватись західною частиною країни, через два роки підвищив його статус до августа, зрівнявши із собою, а у 293 році призначив собі і Максиміану по заступнику зі статусом цезар — держава була фактично розділена на чотири регіони, з власними столицями, військами і мало чим обмеженими правителями.
1 травня 305 року, рівно через двадцять років, як і було задумано Діоклетіаном, він і Максиміан, кожен в своїй столиці, урочисто відмовились від влади і проголосили августами своїх цезарів Констанція Хлора і Галерія, відповідно, а новими цезарями стали Флавій Север і Максимін Даза. У 305 році Констанцій розпочав похід на завоювання Британії, але несподівано помер наступного року. Вірні йому війська проголосили імператором його сина Костянтина, який прибув у Еборракумі (нині — Йорк, Англія), проте август Сходу Галерій (формально — найвищий правитель імперії) під приводом його недосвіченості не визнав повноваження Костянтина, призначивши його лише цезарем при підвищеному до августа Флавії Севері.
На початку 307 року Галерій направив проти узурпатора Максенція цезаря Флавія Севера на чолі великої армії, більшість якої по прибуттю в Італію перейшла на бік супротивника, — Север був змушений відступити під Равенну, яку також не зміг захопити, здався у полон і був убитий.
По смерті Флавія Севера новим августом Заходу Галерій призначив свого співправителя Ліцинія, що викликало невдоволення його племінника Максимін Даза, — у 310 році він, а слідом за ним і Костянтин проголосили себе августами, чим поставили країну, в якій одночасно було чотири вищих правителі, на грань розпаду. Після смерті Галерія у 311 році Максимін Даза силою змусив Ліцинія розділити східні володіння Римської імперії по Босфору і оголосив про підтримку Максенція, що поставило Костянтина у вкрай невигідне воєнно-політичне становище — не маючи союзників, весною 312 року він з військом перейшов Альпи і розпочав похід у глиб Італії.
Попри те, що його армія була вчетверо меншою військ Максенція, Костянтин завдав їй поразки у битвах під Туріном, Вероною та Брешією, і притул підійшов до Риму, для захисту якого був зруйнований Мульвіїв міст на Фламінієвій дорозі, змусивши Костянтина битись у полі на правому березі Тібру. Маючи подвійну чисельну перевагу, 28 жовтня 312 року Максенцій помістив у центрі досвічених преторіанців і піхотинців-новобранців, яких з боків прикривала важка кавалерія. Проте, вона не витримала флангового удару кінноти Костянтина, яка зім'яла лівий фланг супротивника, змусивши рятуватись втечею, що спровокувало дезертирство і загальну паніку піхоти.
Після проголошення 18 версеня 324 року Костянтина єдиним правителем Римської імперії він почав будівництво нової столиці — Нового Риму, — який згодом став носити його ім'я, у 332 році видав едикт про руйнування язичницьких храмів і незадовго до своєї смерті у 337 році приняв християнство.
Коментарі
Дивіться також
• Рік чотирьох імператорів, 69
• Тетрархія Діоклетіана, 293
• Смерть Костянтина Великого, 337
• Падіння Західної Римської імперії, 476
• Падіння Візантійської імперії, 1453