Порт Дюнкерк на березі Ла-Маншу разом з усією Фландрією перейшов під владу Габусбургів як придане Марії Бургундської, графині Голландської, єдиної доньки і спадкоємиці герцога Карла Сміливого, яка у 1477 році вийшла заміж за австрійського ерцгерцога Максиміліана I. Шлюб викликав крайнє невдоволення Людовика XI і Фландрія була окупована французькими військами, які, втім, утримати її не змогли, і за Арраським договором 23 грудня 1482 року, що підвів підсумки Війни за бургундську спадщину, вона залишилась у складі т. зв. Габсбурзьких Нідерландів. У 1581 році вони розпались, і Фландрія у числі інших дев'яти земель стала частиною Австрійських (Південних) Нідерландів, що підпорядковувались Габсбурзькій Іспанії як імперські феоди.
В 1635 році у Восьмидесятилітню війну на боці протестантських країн вступила католицька Франція. Її гучні перемоги змусили Габсбургів поступитись Ельзасом, визнати незалежність Республіки Сполучених провінцій (Північних) Нідерландів і Швейцарії, проте у протистоянні за Фландрію зусилля Франції успіху не мали. Щоб переломити хід подій, у 1657 році вона уклала союз із республіканською Англією, і 14 червня 1658 року після тривалої облоги англо-голландсько-французькі війська захопили Дюнкерк. Це змусило Філіпа IV Іспанського погодитись на переговори і підписати 7 листопада 1659 року Піренейський договір, за яким, Дюнкерк разом із розташованим навкруг нього фортифікаціями перейшов під юрисдикцію Співдружності Англії, Шотландії та Ірландії.
Тим часом у самій Англії впала республіка, і у травні 1660 року на престол зійшов Карл II Стюарт. 23 червня 1661 року він взяв шлюб з португальською інфантою Катериною Браганса, придане якої серед іншого принесло англійській короні місто Танжер на півночі Африки (нині Марокко). З огляду на його важливе стратегічне положення при вході до Гібралтарської протоки, Карл II назвав його «безцінною коштовністю у королівській діадемі», натомість Дюнкерк, звідки до Танжера довелось перевести більшу частину гарнізону, йому видавався потенційним приводом до нових політичних конфліктів, а то й війни.
Крім того, Дюнкерк обходився надто дорого — мільйон фунтів на рік, а казна потребувала грошей, то ж за порадою лорда-канцлера Едварда Гайда, 1-го графа Кладерона, Карл II зважився розпочати переговори про його продаж. Хоча в роки Франко-іспанської війни він був особистим союзником Габсбургів (в піку республіканській Англії) і найняті його коштом війська у складі іспанських брали участь у переможній «Битві на дюнах», яка й принесла англійській короні Дюнкерк, розорена війною й обтяжена фінансовими зобов'язаннями повоєнна Іспанія як потенційний покупець виглядала безперспективно. Тому переговори було вирішено розпочати зі ще недавнім ворогом Людовиком XIV, який делегував на них колишнього губернатора Дюнкерка графа Годфруа д'Естрадеса. З англійського боку йому опонував знаний фінансист Едвард Беквел, скарбник Дюнкерка і в його республіканський і в монархічний періоди.
Сподівана англійцями сума у 20 мільйонів фунтів французами була категорично відхилена, а запропонована ними удесятеро менша поставила угоду на межу зриву. У справу втрутилась Таємна рада Карла II, пропонуючи долю Дюнкерка передати на розгляд парламенту чи розпочати перемовини з Північними Нідерландами.
Зрештою 27 жовня 1662 року сторони зійшлись на 5 мільйонах, але англійцям довелось погодитись на дволітню розстрочку і віддати разом з Дюнкерком розташований поруч форт Мардік та 10 км укріпленнь, що тягулись аж до селища Берг на південь від міста.
Невдоволені таким рішенням англійські парламентарі марно намагались запобігти ратифікації угоди і виведенню з Дюнкерка гарнізону — вже 28 листопада у ньому розквартирувався перший французький кавалерійський підрозіл, який 2 грудня 1662 року разом з новим-старим губернатором д'Естрадесом урочисто вітав прибуття Людовика XIV. На його доручення знаменитий майстер фортифікацій Себастьєн де Вобан за кілька років розширив порт і перетворив місто на неприступну цитадель, яка вже через десять років відіграла ключову роль у війні Франції проти Республіки Семи Об'єднаних Нижніх Земель, коли Дюнкерк став базою для французьких піратів на службі короля.
Тут у Дюнкерку у 1670-х роках почалась кар'єра знаменитого капера Жана Бара, який протягом чверті століття настільки успішно діяв проти англійців у навколишніх водах, що був винагороджений дворянським титулом і званням адмірала. За цей час морський розбій так укорінився у практиці дюнкерців, що за Утрехтським договором 1713 року, який підвів підсумки Війни за іспанську спадщину, Людовик XIV був змушений погодитись на демонтаж укріплень і більшої частини інфраструктури порту.
У Семилітню війну Дюнкерк був спалений англійцями і занепадав протягом майже століття, не в змозі конкурувати з розташованим недалеко Антверпеном, доки у 1848 році до нього не підвели залізницю. Завдяки наступній масштабній реконструкії на початку XX століття Дюнкерк став третім портом Франції і найбільшим у регіоні, що зумовило його стратегічну роль у двох наступних світових війнах.
Коментарі
Дивіться також
• Битва в дюнах, 1658
• Реставрація англійської монархії, 1660
• Англійське завоювання Гібралтару, 1704
• Австро-савойський обмін Сицилії і Сардинії, 1720
• Продаж Аляски, 1867