У 1427 році 22-річний Жиль де Монморансі-Лаваль, барон де Ре, нащадок давніх французький родів і родич дофіна Франції Карла по лінії дружини, взяв участь у Столітній війні, а згодом став військовим керівником оплочення Жанни д'Арк. Через два роки, коли її загони захопили Реймс, Жиль де Ре отримав звання маршала Франції і був серед почесних гостей на коронації Карла VII у Реймсі. Він безуспішно намагався врятувати Орлеанську діву з бургундського полону, після страти д'Арк поступово відійшов від справ і в 1431 році подав у відставку та оселився у родовому замку Тифож у Вандеї на заході Франції.
Добре освічений і заможний, Жиль де Ре, який ще з юнацтва захоплювався наукою і колекціонував старовинні рукописи, захопився пошуком філософського каменю та еліксиру молодості, для чого запросив до свого замку велику кількість алхіміків, магів та чудотворців, для яких влаштував добре обладнану лабораторію. У 1439 році в його оточенні з'явився італійський монах Франческо Прелаті, який запевняв, що спілкується з душами померлих і може викликати демонів. Відомості про влаштовувані ним спіритичні сеанси поширились за межі замку, обросли чутками про використання в них жертвоприношень дітей, і в 1440 році єпископ Нантський Жан де Малеструа публічно звинуватив де Ре у їх вбивствах.
Хоча звинувачення базувалось лише на одному сумнівному випадку зникнення дитини в околицях замку Тифож піврічної давності, до Малеструа стали надходити численні скарги про подібні випадки, які він ретельно документував і передав до інквізиційного трибуналу Бретані. Разом із головним інквізитором Жаном Блуенон від імені церкви він звинуватив Жиля де Ре за 47 пунктами, включаючи чаклунство, поклоніння дияволу, людські жертвоприношення, сексуальні збочення і неповагу до християнської церкви. 13 вересня 1440 року єпископ Нантський викликав Жиля де Ре в суд, а герцог Бретонський Жан V розпочав паралельне власне розслідування — за його розпорядженням були заарештовані маршал де Ре, його слуги та найближче оточення, а у його маєтку було проведено обшук, в ході якого не було знайдено жодного трупа чи слідів убивств.
Жиль де Ре відкинув усі звинувачення, визнавши лише заняття алхімією, і назвав судей богохульниками та грабіжниками, за що був відлучений від церкви. Але 22 жовтня під страхом тортур розпеченим залізом він підтвердив усі пункти звинувачень, повідомивши, що за його розпорядженням з 1433 року було закатовано і вбито 800 дітей. Основні свідчення суд отримав від тілоохоронців Анрі Гріара та Етьєна Корілло, які під тортурами повідомили, що були співучасниками усіх оргій де Ре, коли той знущався, гвалтував дітей від 6 до 18 років обох статей, після чого особисто розпорював їм живіт або обезголовлював; тіла жертв і їх одяг за наказом маршала спалювались у каміні, після чого попіл викидався у вигрібну яму, щоб знищити докази злочину. За словами Корілло останнє вбивство сталось у серпні 1440 року.
На підставі опитування свідків, більшість з яких були селянами з навколишніх сіл, суд інквізиції постановив вважати доведеним загибель 150 дітей і передати Жиля де Ре цивільному суду, який 25 жовтня 1440 року визнав його винним і засудив до спалення на вогнищі. Щоб уникнути страти живцем, де Ре погодився примиритись з церквою і 26 жовтня в кафедральному соборі Нанта здійснив публічне каяття за вчинені злочини, після чого близько 10 години ранку був доставлений на острів Бессі в одному з рукавів Луари, де був задушений палачем на очах величезної юрби місцевих дворян та городян, а потім спалений на багатті разом із двома своїми тілоохоронцями Гріаром та Корілло. Після страти рештки тіла 35-літнього маршала де Ре, яке за попередньою домовленістю було невдовзі після розведення багаття вийняте з нього, були передані родичам, котрі поховали їх в монастирі кармеліток Нотр-Дам на околиці Нанта.
Незважаючи на численні свідчення проти Жиля де Ре, деякі історики ставлять під сумнів вирок суду, аргументуючи це матеральною зацікавленістю Нантського єпископату, який був великим боржником маршала, та герцога Жана V, який відписав маєток Тифож своєму синові, а всі володіння де Ре розподілив між своїми дворянами. Тим не менш, з часом в людській уяві образ Жиля де Ре як убивці закріпився у легендах, одну з яких літературно опрацював Шарль Перро і у 1697 році опублікував як казку про «Синю Бороду», багатія, що вбиває своїх дружин, хоча у самого маршала була лише одна жінка, яка пережила його смерть і померла через 17 років після чоловіка.
У 1992 році літератор і масон Жильбер Пруто організував у французькому Сенаті трибунал із залученням французьких політиків, юристів та істориків, який на підставі археологічних розкопок у замку Тифож і вивчення середньовічних судових документів виніс вердикт про невинуватість Жиля де Ре, який був змушений обмовити себе під страхом тортур.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• «Прокляті королі», 1328
• Страта Жанни д'Арк, 1431
• Влад Дракула — господар Валахії, 1456
• Кривава графиня Елізабет Баторі, 1611
• Салемські відьми, 1692
• Звільнення маркіза де Сада, 1790