Відразу після помазання на царство Гуго Капет занепокоївся питанням спадковості щойно здобутої влади перед загрозою реваншу Каролінгів. Намір проголосити своїм співправителем єдиного 15-річного сина Роберта підтримки серед знаті не знайшов і, як повідомляє сучасник подій Ріхер Реймський у свої «Історії в чотирьох книгах», викликав категоричне заперечення Альдебарона, архієпископа Реймського: «не маємо права в один рік проголошувати двох королів». То ж Гуго довелось вдатись до хитрощів і звернутись до свого васала Борреля II, графа Барселони, який на його прохання написав листа із закликом про допомогу у протистоянні з Кордовським халіфатом. Гуго Капет розпочав підготовку до походу (який, зрештою, так і не відбувся) і небезпека загибелі короля змусила Аьдебарона змінити думку, й на Різдво 987 року він коронував Роберта у церкві Сен-Круа в Орлеані «правителем народів Заходу від Мааса до океану», на відміну від його батька, п'ять місяців перед тим проголошеного «королем галів, аквітанців, данців, готів, іспанців і гасконців».
Спроба поріднитись з візантійським імператором Василем II Болгаробійцею не вдалась — базилевс навіть не відповів на лист, і наступного року Гуго Капет оженив сина на нещодавно овдовілій Розалії, графині-регенті Фландрії, яка в якості приданого принесла королівському домену землі в околиці Мотрея поблизу Парижа та графство Понтьє з центром в Аббевілі. Через велику різницю у віці — десь удвічі, вже за рік Роберт II з дружиною жити перестав, а згодом і геть відіслав її на батьківщину.
Участі в управлінні державою молодий король не брав — Гуго Капет сам очолював походи проти законного спадкоємця престолу Каролінгів Карла Лотаринзького і його могутнього союзника Еда (Одо) де Блуа. Завдяки прекрасній освіті Роберт II здебільшого головував на єпископських синодах і як «благочестивий суверен» (звідки і його посмертне прізвисько) опікувався абатствами та заходами задля впровадження Миру Божого.
Так і не зумівши підкорити землі північніше Луари, 24 жовтня 996 року Гуго Капет помер у своєму замку під Шартром у віці близько 55 років, як пише Ріхер Реймський, весь вкритий віспяними пустулами, «не видаючи ні звуку». Поховали його з належними почестями в абатстві Сен-Дені перед вівтарем Святої Трійці поруч з його знаменитим двоюрідни дідом Одо I Паризьким, королем західних франків.
Роберту II у спадщину дісталась ослаблена тривалими міжусобицями держава, яка в силу недалекоглядної політики Гуго Капета втратила фактичний вплив на колись підвладні Каролінгами периферійні володіння — графства Барселона і Фландрія та Бургундське герцогство. У спробі убезпечити свій домен, звідусюд оточений могутнішимими за короля васалами, він негайно домігся розлучення і в листопаді-грудні 996 року в Турі одружився з вдовою заклятого ворога свого батька Еда, графа Блуа, Шартра, Тура, Дре, Бове, Реймса, Шатодена, Брі і співвласника графств Труа, Мо та Провен.
Сучасники подій зазначають, що 25-літній Роберт Благочестивий і 33-літня Берта Бургундська вже давно були небайдужі одне одному, але їх близький родинний зв'язок — вони доводились один одному триюрідними братом і сестрою через спільного прадіда короля Німеччини Генріха Птахолова й Роберт був хрещеним батьком одного із синів Берти, — дав підстави папі Григорію V категорично виступити проти їх шлюбу: після двох зібраних з цього приводу нарад, у 998 році він оголосив його недійсним, засудив королівське подружжя до семилітнього покаяння і попередив про можливе відлучення від церкви.
По смерті Григорія V у квітні наступного року новим папою став Сильвестр II, але на ставленні до вчинку свого колишнього учня це не позначилось. Тим не менш, Роберт II шлюб із Бертою не розірвав і лише в 1003 році, коли стало зрозуміло, що дітей у них не буде, вони здійснили паломництво до Риму, були пробачені і розлучились. Практично зразу Роберт II одружився утретє, на цей раз із 17-літньою Констанцією, дочкою графа Провансу, яка за вісім років народила йому шістьох дітей.
Протягом наступних років Роберт II вів уперту боротьбу за контроль над Бургундією, отриманимою свого часу його дідом Гуго Великим від Людовика IV. Зробити її частиною королівського домена не вдалось, і після тривалої війни з графом Бургундії Оттоном-Вільгельмом Іврейськими в якості компромісу в 1016 році герцогом Бургундії став другий син Роберта II 8-літній Генріх. Старший же 10-літній Гуго II Магнус за наполяганням королеви 9 червня 1017 року був проголошений співправителем батька. Вже повнолітнім, він заявив претензії на більшу роль в управлінні державою, порозумітись з батьком не зумів і, залишивши королівський двір, кілька років вів життя раубріттера. Готуючи заколот проти Роберта II, він 17 вересня 1025 року несподівано помер, за однією версією — впавши з коня, за іншою — в результаті швидкоплинної хвороби.
Владна Констанція доклала чимало зусиль, щоб наступним співправителем Роберта II став її улюленець Роберт-молодший. Вона залучила на свій бік чимало васалів і лише завдяки підтримці свого пасинка Еда II де Блуа (сина його дружини Берти від першого шлюбу), Вільгельма V Аквітанського і Річарда II Нормандського всупереч її волі 14 травня 1027 року вдалось коронувати Генріха, герцога Бургундського. Як повідомляє літописець Гільдегайер з Пуатьє, розлючена королева-матір верхи конем залишила Реймс після церемонії.
Проте з поразкою Констанція Арльська не змирилась і досить швидко зуміла налаштувати проти свого чоловіка вже обох синів, які у спілці із Рено I, графом Невера, чоловіком їх старшої сестри Алекс, у 1030 році підняли заколот проти короля. Ситуацію ускладнювали міжусобиці, що почались у Фландрії і Нормандії серед місцевої знаті. У розпал конфлікту 20 липня 1031 року 59-літній Роберт Побожний помер від лихоманки у своїй резиденції в Мелені.
Уже восени проти Генріха I, що одноосібно зайняв престол, пішов підбурюваний матір'ю його брат Роберт у спілці з чи не наймогутнішим вельможею франків Едом II де Блуа. Зазнавши поразки у битві з ними, королю довелось залишити Париж і шукати прихисту у Номандії. Завдяки військовій і фінансовій підримці Роберта I Чудового, Генріху I вдалось втримати корону, але задля примирення з братом він був змушений віддати йому в апанаж Бургундське герцогство. Влітку того ж 1032 року при облозі військами Генріха міста Ле-Пюїзе була схоплена його матір Констанція Арльська і поміщена під домашній арешт в замку Мелен, де вона невдовзі і померла.
Герцог нормандський за вірність був віддячений графством Вексен і батьківською опікою Генріха I над його єдиним сином 7-літнім Вільгельмом, майбутнім завойовником Англії, коли по смерті Роберта Чудового у 1035 році в Нормандії почалась чергова боротьба за владу.