Тридцятилітня війна почалась з Празької дефенестрації 23 травня 1618 року, коли представники чеської аристократії виступили проти спроб імператора Священної Римської імперії фанатичного католика Фердинанда відновити вплив Римо-католицької церкви. З часом війна із локальної переросла у загальноєвропейський конфлікт проти гегемонії Габсбургів на континенті: на боці Фердинанда виступила Польща, більшість князівств Німеччини, Португалія, Папська держава, а до антигабсбургської коаліції увійшли Швеція, Данія, Франція, Англія, Шотландія, Нідерланди, Саксонія, Росія, Савоя, Венеція, Швейцарія.
Війна, що охопила Європу, стала одним із найкривавіших конфліктів в історії — лише в Німеччині загинуло більше 5 мільйонів чоловік, третина міст була зруйнована, на полях битв полягло більше 700 тисяч чоловік; в різних кутках Європи лютували епідемії тифу та чуми, населення страждало від цинги і дизентерії, а спустошення ряду територій досягало 70% населення. Дві спроби припинити її в 1629 і 1635 роках завершились невдачею через нездатність сторін знайти консенсус інтересів всіх учасників війни.
Через два роки після заклику Папи римського Урбана VIII встановити мир у Європі його підтримав німецький парламент і в 1641 році почались переговори між ворогуючими сторонами, які завершились в 1648-у укладанням двох угод, що завершили Тридцятилітню війну, — в січні в Мюнстері Іспанія після 80 років війни визнала незалежність Республіки Сполучених провінцій Нідерландів, а в Оснабрюці 24 жовтня 1648 року — було визнано незалежність Швейцарії від Священної Римської імперії, зрівняно у правах протестантів (як лютеран, так і кальвіністів) і католиків, королів та імператорів європейських держав, а влада Габсбургів була обмежена лише їхніми спадкоємними землями.
Заключним етапом Вестфальського мирного договору, складовими частинами якого були Мюнстерська і Оснабрюкська угоди, став Піренейський мир 1659-го року між Францією і Іспанією, що завершив Франко-іспанську війну, яка тривала з 1635 року. Усунення конфесійного фактору як принципу політики доволило закласти основу нового порядку в Європі на основі державного суверенітету, коли кожна держава володіла всією повнотою влади на власній території, а їх зовнішня політика стала будуватись на економічних, династичних і геополітичних інтересах.
Священна Римська імперія, яка виявилась найбільш спустошеною війною, втратила свій домінуючий вплив у Європі і більше 300 дрібних німецьких держав отримали фактичний суверенітет, при номінальній підпорядкованості імператору. Натомість гегемонія на континенті перейшла до Франції, котра захопила частину Фландрії і прикордонні землі, та Швеції, яка поширила свій вплив не лише на північ Балтійського моря, але й на завойовані нею колишні німецькі території. Республіка Сан-Марино не підписала Вестфальський мир, хоча й брала участь в Тридцятилітній війні, — стан війни між нею і Швецією було офіційно припинено лише в 1996 році.
Коментарі
Дивіться також
• Початок Вісімдесятилітньої війни, 1567
• Тридцятирічна війна, 1618
• Мюнстерський договір, 1648
• Піренейський мир, 1659
• Аахенський мирний договір, 1748
• Семилітня війна, 1756