Друк тисненням кольорових текстів і зображень на тканині відомий ще з часів династії Хань, звідки він поширився у Корею і Японію. З винаходом паперу ця техніка застосовувалась і для створення книг, найдавніша з яких — «Діамантова сутра» — датується 868 роком. Через Середню Азію і ісламський світ у кінці XIII століття вона дійшла до Європи, де близько 1400 року набула поширення і привнесена з Китаю технологія виробництва паперу, який здебільшого використовувався для виготовлення невеликих гравюр на релігійну тематику і гральних карт. До середини XV століття друк тисненням з різьблених дерев'яних блоків ілюстрованих текстів став дешевшою альтернативою рукописним манускриптам і з'явились перші бестселери, як от трактат «Мистецтво вмирати», написаний анонімним автором на тлі соціальних потрясінь, що охопили Європу з часу епідемії «Чорної смерті».
Друк з дерев'яних набірних кліше, винайдений десь у середині XI століття у Китаї, де його використовували для оздоблення порцеляни, а згодом — для виготовлення паперових грошей, в Європі поширення не набув, як і його більш удосконалений корейський варіант, у якому набірні елементи — «рухомі літери», виливались з бронзи, яким у 1377 році було надруковано буддистський трактат «Чикчи», найдавнішу з на сьогодні відомих у світі книг, виготовлених типографським способом. У Європі цю технологію намагались втілити майстри в Голландії та Італії, але раніше за іншиих, близько 1440 року, успіху досягнув ювелір і гравер Йоганн Гутенберг, який у Страсбурзі займався виготовленням дзеркал.
Бізнесменом Йоганн Гутенберг виявився не дуже успішним і у 1448 році повернувся до рідного Майнца, де на позичені у зятя гроші працював над удосконаленням технології друку. Через два роки він зацікавив нею місцевого заможного бюргера Йоганна Фукса, який погодився дати позику і стати його компаньйоном у створенняі типографії. Разом зі взятим у помічники колишнім переписувачем рукописів Петером Шьоффером Гутенберг налагодив лиття у спеціальних формах шрифтів з олов'яно-свинцево-сурм'яного сплаву, спеціальні чорнила (лак) на масляній основі, які краще за водні зчіплялись з металом, і створив друкарський верстат з гвинтовим пресом для тиражування відбитків на папері чи велені з набраного з «рухомих літер» у прямокутній дерев'яній рамі кліше.
У 1452 році Гутенберг позичив у Фукса ще 800 гульденів для підготовки друку своєї першої книги — Біблії у редакції, відомій як «Вульгата». Робота йшла повільно, то ж не довелось гребувати і простішими замовленнями, серед яких була й індульгенція папи Миколи V, видана 12 серпня 1451 року для збору коштів на захист Кіпру від османської загрози. У Майнці цим питанням відав архієпископ-курфюрст Дітер Ербах, який крім традиційних рукописних примірників індульгенцій замовив 50 виготовлених типографським способом копій. Дев'ять з них містили 30 рядків тексту, решта — 31 рядок, звідки їх умовна назва «31-рядкова індульгенція». На частині з них було зазначено рік друку — 1454-й, але на більшості було залишене місце, щоб можна було від руки вписати ім'я благодійника, який не пошкодував грошей на богоугодну справу, і дату придбання індульгенції.
Як показує звіт, перша «31-рядкова індульгенція» була придбана в Ерфурті Маргаретою Кремер 22 жовтня 1454 року, остання — 30 квітня наступного, за день до завершення терміну збору пожертв для короля Іоанна II Лузіньяна.
Ім'я майстра на «31-рядковій індульгенції» зазначено не було, але як свідчить лист від 12 березня 1455 року майбутнього папи Пія II, на той час єпископа Сієни Енеа Пікколоміні, до кардинала Хуана Карвахала, він на власні очі бачив у Франкфурті привезені в якості промоції окремі друковані сторінки Біблії, згодом відомої як «42-рядкова», яку у своїй типографії в Майнці виготовив Йоганн Гутенберг. Аналіз шрифтових гарнітур і особливостей друку цих двох документів дав спеціалістам підстави стверджувати[1], що вони були виготовлені за ідентичною технологією і з використанням однакового обладнання.
Згодом Пікколоміні також засвідчив, що весь тираж — від 160 до 180 примірників, «42-рядкової Біблії», яка коштувала чималі 30 флоринів, був проданий. Але, імовірно, це не принесло Гутенбергу очікуваних прибутків, бо вже 6 листопада 1455 року суд у Майнці почав розгляд позову до нього банкіра Фукса. Гутенберг справу програв і втратив усе своє типографське обладнання, яке було заставою за взяті позики, і половину виручки за продані книги. Він переїхав до Бамберга, де створив нову типографію. Що ним було у ній надруковано невідомо — Гутенберг не зазначав своє ім'я на виданих книгах, але є підстави вважати, що чи то він, чи хтось, хто використовував його обладнання, близько 1458 року видав т. зв. «36-рядову Біблію».
Як би там не було, але фінансового успіху Гутенбергу це теж не принесло, бо того ж року він був змушений визнати себе банкрутом, не в змозі виплачувати борги місту Страсбург, набуті мало не два десятиліття перед тим. Лише згодом його заслуги першодрукаря було визнано на батьківщині і 17 січня 1465 року призначено пенсію як придворному Адольфа II Нассау. Це дало можливість Йоганну Гутенбергу на схилі віку повернутись у рідний Майнц, де він і помер через три роки. З часом кладовище на території місцевої францисканської церкви було зруйноване і могила Гутенберга — втрачена.
Тим часом колишній підмайстер Гутенберга Петер Шьоффер у партнерстві з його колишнім кредитором Йоганном Фуксом зумів перетворити першу книгодрукарню в успішне підприємство: 14 серпня 1457 року вони видали т. зв. «Майнцський Псалтир», який став першою датованою інкунабулою і першою книгою, надрукованою трьома кольорами, два з яких (для ініціалів) друкувались за один прохід, насупного року — «Євхаристичний канон», у 1465 році — надзвичайно популярний у Середні віки політичний трактат Марка Туллія Цицерона «Про обов'язки», у 1484-у — «Гербарій» Йоганна фон Кауба, який за 15 років перевидався 10 разів.
Що було потім
Книгодрук винайденим Йоганном Гутенбергом способом досить швидко поширився містами Центральної та Західної Європи: у 1466 році перша друкарня з'явилась у Кьольні, наступного — у Римі, ще через два — у Базелі і Венеції, у 1470 році — в Парижі, у 1472-у — у Буді, Сеговії і Севільї, у 1473-у — в Алсті, Утрехті і Кракові, у 1475-у — у Пільзені, наступного року — у Венсмінстері. Через чверть століття після видання «42-рядкової Біблії», лише у Нідерландах була 21 друкарня, в Німеччині та Італії — десь біля 40, а до кінця XV століття в Європі працювало біля тисячі друкарських верстатів, на яких було виготовлено зо 8 млн книг.
Після відкриття європейцями Америки і морського шляху до Індії перші типографії з'явились за океанами: у 1494 році в Сан-Томе, у 1539 році у Мехіко, у 1566 році в Гоа, у 1581 році в Лімі, у 1590-у — в Манілі і Нагасакі. Тим не менш, європейські країни і надалі тривалий час залишались основними постачальниками книг, які купцями, колоністами і, головним чином, місіонерами поширювались не лише християнським світом, але й мусульманським, де книгодрук арабською карався стратою, Близьким Сходом, для яких видавались, головним чином в Італії, книги арабською і на івриті. Загальний тираж виданих у Європі до кінця XVI століття книг склав понад 200 млн примірників, він майже потроївся у наступному і практично сягнув мільярда у XVIII столітті, коли технологія книгодруку все ще залишалась практично незмінною з часів Йоганна Гутенберга.
Примітки
Коментарі
Дивіться також
• Перша книга українського автора, 1483
• Пересопницьке Євангеліє, 1556
• Острозька Біблія, 1580
• Біблія короля Якова, 1611