Незважаючи на вдалий для Англії початок Столітньої війни, після важких поразок французи зуміли організувати англійцям опір в герцогстві Гасконь, яке з 1154 року було володінням Англійської корони: у 1343 році Бертран, граф де Ліль, захопив містечко Пенн в Окситанії, звідки згодом по ріках Ло, Гаронна і Дордона спустився до Лібурна, зупинившись за 40 кілометрів від Бордо. Місцеві барони залишились вірними англійській короні і у 1344 році їх прохання про допомогу досягли короля Едварда III. Він не залишив їх без уваги, з огляду на те, що наступ в цьому регіоні входив в його план майбутніх дій на півдні Франції. В 1345 році він вислав на допомогу Гасконі невелику англійську армію під командою ветерана морської битви при Слейсі і учасника різноманітних військових операцій Генрі Гросмонта, графа Дербі. Його перша кампанія закінчилася в серпні переможною битвою біля міста Бержерак на півночі Аквітанії, що дозволило англійцям посилити свої позиції в цьому регіоні.
Відновивши сили в Ла-Реолі, семитисячна французька армія взяла в облогу замок де Оберош біля міста Періґе, в якому Дербі залишив невеличкий гарнізон, сам рушивши в Бордо за підкріпленнями. Оточивши замок двома великими групами, французи неперервно обстрілювали його привезеними з Тулузи чотирма облоговими машинами, з яких вівся вогонь по стінах і вежах. Сучасник подій Жан Фруассар повідомляє, що герольда, якого командуючий гарнізону замка сер Френк Холл відправив з проханням про допомогу, було взято в полон і після допиту ним вистрілили з великої бомбарди, повернувши у такий спосіб назад в замок, де він і приземлився мертвим. Тим не менш, граф Дербі повідомлення Холла отримав і в Лібурні відразу зібрав невелику армію з 400 вершників та 800 лучників і надіслав гінця до Лоренса Гастінгса, 1-го графа Пемброка, з наказом негайно приєднатися до нього. Марно прочекавши його добу, Дербі рушив до Обероша, якого дістався надвечір 20 жовтня 1345 року. По дорозі до нього приєднався загін Ральфа де Стаффорда, разом з яким Дербі став табором за кілька кілометрів від замка. Так і не дочекавшись Пемброка, Дербі скликав військову раду, яка після тривалих суперечок прийняла рішення дати французам бій, незважаючи на малочисельність війська. Враховуючи шестикратний програш у живій силі, ставка була зроблена на несподіваність атаки: підтримана лучниками, англійська кавалерія з глибини лісу мала стрімко увірватись у табір супротивника й знищити його.
21 жовтня 1345 року англійці обережно виступили і зайняли вихідні позиції так близько до супротивника, що, за свідченням Фруассара, можна було відчути запах їжі. Отримавши сигнал до атаки, лучники розгорнули знамена і відкрили по французах шквальний вогонь. Почувши їх гучний бойовий клич «Дербі! Гієнь!», кавалерія вискочила на узлісся і, галопом подолавши 200 метрів, врізалася у французький табір. Поява англійців виявилась повною несподіванкою для графа де Ліля, який від першого обстрілу лучників втратив близько 800-900 чоловік. Зав'язався бій, що тривав кілька годин. Скориставшись тим, що пильність французького загону, який блокував Оберош була прикута до подій в їх тилу, вершникам сера Френка Холла вдалось безперешкодно залишити замок і вдарити супротивники у фланг. Ця атака зламала дух французів, які почали тікати з поля бою. Вдався до втечі і французький загін, що блокував Оберош з півночі.
Перемога англійців була абсолютною. Не означаючи їх кількісно, французькі втрати сучасники називали «жахливими» і «вражаючими». У полон потрапило багато командирів, включно з графом де Лілем, загалом, за повідомленням Фруассара, дев'ять графів і віконтів, а також безліч баронів, лицарів і зброєносців, «стільки, що не було жодного англійського латника, у якого не було б двох або трьох бранців», у числі яких були «граф де Комменж, віконт де Кармен і де Нарбонн, сенешаль Тулузи і сеньйор де Клермон-Субірана».
Битва при Обероші мала серйозні і довготривалі наслідки. Хоча місцеві барони та інше дворянство підтримувало англійців, серед них була і частина, яка вагалася у виборі союзника. Перемога англійців остаточно привернула гасконців на бік Англії, завдяки чому французи тривалий час не могли ефективно протидіяти нечисленним англійським загонам. Застосовуючи тактику набігів — шевоше, — граф Дербі зумів захопити багато міст і фортець в регіоні, розірвати комунікації між французькими військами в Південній Франції та Нормандії, й міцно закріпитися в Гасконі, де англійське домінування тривало протягом наступних ста років.
По смерті батька в 1345 році Генрі Гросмонт, граф Дербі, правнук короля Геріха III Плантагенета, успадкував титул графа Ланкастера, після взяття англійцями Кале був удостоєний лицарства в ордені Підвязки і титулу першого герцога Ланкастерського. У морській битві при Вінчелсі в 1350 році він врятував життя синам короля Едварда III Едварду «Чорному Принцу» і Джону Гонту, своєму зятю і батькові Генріха Болінгброка, узурпатора корони і першого Ланкастера на престолі Англії. Він також брав активну участь у підготовці договору в Бретіньї, що завершив перший етап Столітньої війни, невдовзі після підписання якого помер від чуми.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Слейсі, 1340
• Битва при Кресі, 1346
• Англійська облога Кале, 1347