Розрахунки лідерів ОУН і УПА на початок збройного протистояння СРСР з країнами Заходу не справдилися і з 1944 року УПА опинилася в глибокому радянському тилу сам на сам з потужним ворогом. Першим кроком радянської влади на шляху ліквідації українського збройного опору була т. зв. «Велика блокада», що тривала з січня по квітень 1946 року, — оточення радянськими військами території дій УПА і блокування всіх населених пункти Галичини та Волині. Для її реалізації було задіяно 585,5 тисяч військовослужбовців, велика кількість бронетехніки, танків та авіації, силами яких УПА була відрізана від своїх баз постачання та постою і змушена постійно маневрувати у важких погодних умовах. Це призвело до великих втрат і скороченню чисельності УПА більш, ніж удвічі.
Великої шкоди повстанському рухові завдавали й амністії. Тільки протягом 1945-49 років радянська влада оголосила сім амністій для учасників підпілля, якими скористалися понад 100 тисяч осіб. В таких умовах керівництво опору прийняло рішення розформувати загони УПА і перейти до збройного підпілля. Це дало позитивний результат: діючи малими озброєними групами, українські партизани змогли досить ефективно протистояти насадженню колгоспів, ліквідації парафій УГКЦ та радянізації Західної України. Тоді радянська влада взяла курс на ліквідацію соціальної бази українського національно-визвольного руху і головним об'єктом репресій стали перш за все близькі та рідні повстанців, що відповідало логіці «колективної відповідальності», яку сповідувала радянська карально-репресивна машина.
Депортації як метод упокорення бунтівного краю довели свою ефективність ще в 1944 році, коли з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської і Тернопільської областей було відправлено в заслання 4 724 родини загальною кількістю 12 762 осіб. Загалом же протягом 1944 — 1946 років із Західної України у віддалені райони СРСР було депортовано 14 728 родин учасників українського визвольного руху у кількості 36 608 осіб.
24 травня 1947 року заступник міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенант Сергій Огольцов та міністр державної безпеки УРСР генерал-лейтенант Сєргей Савченко у листі на ім'я міністра МДБ СРСР генерал-полковника Віктора Абакумова виступили з ініціативою проведення чергової депортації. 13 серпня 1947 року цю ініціативу підтримало ЦК ВКП (б), а вже 22 серпня Абакумов видав наказ №00430 «Про виселення сімей засуджених, убитих, перебуваючих на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів з території західних областей України». Наказ мав додаткову інструкцію «Про порядок проведення виселення сімей активних націоналістів та бандитів із західних областей України», в якій вказувалося, що виселенню підлягають «повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців та їх близькі родичі, які проживають спільно». Депортацію мали проводити спеціальні групи оперативних співробітників разом з представниками місцевих органів влади. Операцію, підготовка до якої тривала в умовах суворої секретності, планувалося провести в період з 10 до 20 жовтня. 10 вересня 1947 року вийшла постанова Ради міністрів СРСР «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців», яка передбачала скерувати «спецконтингент» на шахти вглиб СРСР.
Для проведення операції «Захід» у розпорядження МДБ УРСР було передано близько 30 тисяч військовослужбовців. Слідкувати за проведенням операції мали спеціально прислані для цього в Україну заступник міністра держбезпеки СРСР Афанасій Блінов, начальник Головного Управління військ МДБ СРСР Петро Бурмака та генерал-лейтенанта Олександр Вадіс. Всі вони пізніше були удостоєні нагород за вдало проведену операцію. Загалом же було задіяно 15 750 осіб керівного складу силових відомств.
З 29 серпня по 3 вересня відбулися наради у Львові, Станіславі (нині — Івано-Фанківськ) та Тернополі, на яких була проведена підготовча робота, внаслідок якої було розроблено оперативний план операції «Захід». 10 жовтня 1947 року його затвердив міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач, чиє відомство також активно долучилося до проведення депортації. Для керівництва операцією був створений оперативний штаб на чолі з заступником міністра внутрішніх справ УРСР комісаром міліції 2-го рангу Миколою Дятловим, який розмістився у Львові. Загалом, МВС УРСР задіяло у операції «Захід» 13 592 співробітника.
Операція розпочалася 21 жовтня 1947 року о 2-й годині ночі у Львові, о 6-й ранку процес набрав масового характеру по всій Західній Україні. Людей доправляли до заздалегідь створених шести збірних пунктів у Львові, Чорткові, Дрогобичі, Рівному, Коломиї та Ковелі. Аби запобігти спробам повстанців звільнити депортованих, всі дороги та вузлові станції були взяті під контроль військами МДБ. Протягом двох днів було депортовано більшість родин, які потрапили до списків так званого «спецконтингенту».
26 жовтня 1947 року операція «Захід» була завершена — до Сибіру і Казахстану було вивезено 26 682 сімей загальною кількістю 77 808 осіб. Понад 60 тисяч осіб у примусовому порядку було спрямовано у вугільну галузь, зокрема, на комбінати «Кузбасвугілля», «Челябінськвугілля», «Молотоввугілля», «Карагандавугілля», «Східсибвугілля» та у вугільний сектор Красноярського краю. Решта потрапила на роботу на промислові та сільськогосподарські підприємства Омської області.
Коментарі
Дивіться також
• Радянська окупація Польщі, 1939
• Декларація про возз'єднання Західної України і УРСР, 1939
• Західна Україна увійшла до складу УРСР, 1939
• Депортація німців Поволжя, 1941
• Створення Української Повстанської Армії, 1942
• Волинська трагедія, 1943
• Операція «Вісла», 1947