Після закінчення середньої школи Отто Шотензак навчався аптечній справі, якою займався наступне десятиліття і в 1877 році в місті Мангайм заснував власне хімічне підприємство. Завдяки економічному підйому, який переживала Німеччина після Франко-пруської війни, воно виявилось досить успішним, але на заводі в місті Людвігсхафен-на-Рейні, де розміщувалось основне виробництво різних сполук на основі хлору, в силу тогочасних норм мало переймались технікою безпеки — у 1883 році Отто Шотензак захворів на хронічний бронхіт і був змушений продати свій бізнес.
33-річний, матеріально забезпечений, він з дружиною і двома дітьми переїхав до Фрайбурга, де в місцевому університеті вивчав геологію, мінералологію та палеонтологію. У 1885 році Шотензак захистив докторську дисертацію і став керуючим університетського геологічного музею. Через три роки він переїхав до Гейдельберга, велике герцогство Баден, і зацікавився осадовими породами в піщаних кар'єрах на околицях міста. Познайомившись із власником одного з них, Шотензак домовився з паном Йозефом Решом, що той буде повідомляти його про всі незвичні знахідки, детально проінстуктувавши як з ними обходитись.
21 жовтня 1907 року у кар'єрі поблизу села Мауер на глибині 24 метри робітник Даніель Хартманн виявив у шматку вапняка незвичного вигляду нижню щелепу, про що наступного дня було повідомлено Шотензака. Він детально вивчив місце знахідки і з дозволу Реша 19 листопада передав її у дар Гейдельберзькому університету.
Завдяки своїй праці Отто Шотензак здобув всесвітнє визнання, став почесним професором Гейдельберзького університету і членом багатьох антропологічних товариств світу, а його опис знахідки й досі вважається одним із зразкових. Він помер у 1912 році, перебуваючи на лікуванні в італійському Сан-Ремо, від давнього респіраторного захворювання.
Лише у 2010 році був встановлений вік «щелепи із Мауера», який, як виявилось, становить 609,000 ± 40 000 років.