Віллі Брандт, уроджений Герберт-Ернст-Карл Фрам, народився 18 грудня 1913 року у 19-річної продавчині в крамниці споживчої кооперації. Його батько ніколи не брав участі у вихованні сина, котрий ріс з матірю і дідом, під впливом якого 17-річним став членом Соціал-демократичної партії Німеччини, а після її розколу — членом Соціалістичної Робітничої партії (СРП). З приходом до влади Гітлера були заборонені всі ненацистські партії і 20-річний Герберт Фрам під псевдонімом Віллі Бранд нелегально перебрався до Норвегії, де по завданню партії мав створити осередок СРП.
В Осло Бранд вивчив норвезьку, вивчав журналістику в місцевому університеті, в 1940 році під час окупації Норвегії нацистами перебрався у Швецію, де офіційно отримав норвезьке громадянство і брав участь у керівництві підпіллям, кілька разів нелегально виїжджаючи до окупованої Норвегії, а в 1942 році став секретарем Міжнародної групи демократичних соціалістів.
Повернувшись по війні до Німеччини як військовий кореспондент кількох норвезьких газет, Брандт був на Нюрнберзькому процесі, а в 1948 році відмовився від норвезького підданства і під своїм вигаданим іменем подав клопотання про повернення німецького громадянства, якого нацисти позбавили його ще 1938 року.
Вже 1949 року Брандт став депутатом від Берліна до першого бундестагу щойно створеної Федеративної Республіки Німеччини, 1955-го очолив західноберлінську міську палату депутатів, а 1957 року був обраний правлячим обер-бургомістром Західного Берліна і залишався на цьому посту до 1966 року, коли переїхав до Бонна, аби стати віце-канцлером і міністром закордонних справ в уряді великої коаліції ХДС/ХСС і СДПН.
У ніч з 28 на 29 вересня 1969 року в Західній Німеччині було підбито перші підсумки чергових парламентських виборів, у результаті яких уперше за час існування Федеративної Республіки від влади було відсторонено християнських демократів, що стояли біля витоків створення ФРН. 21 жовтня 1969 року «вічні опозиціонери» соціал-демократи створили соціалістично-ліберальну коаліцію з Вільною демократичною партією.
Найбільшим успіхом Віллі Брандта на посту федерального канцлера стала його «Нова східна політика» — в 1970-73 роках ФРН підписала із СРСР, Польщею, Чехословаччиною та Німецькою Демократичною Республікою двосторонні договори, за якими Брандт від імені німецької нації визнавав, що Німеччина назавжди втратила свої східні землі, і гарантував, що його країна ніколи не намагатиметься повернути їх силою, а також — чотиристоронню угоду із США, СРСР, Великою Британією і Францією про особливий статус Західного Берліна, за яким він формально перестав вважатися складовою частиною ФРН, хоча його громадяни отримали право подорожувати світом, в тому числі соціалістичним країнами, з паспортами ФРН.
Нагороджений у 1971 році Нобелівською премією миру «на знак визнання конкретних ініціатив, що призвели ослаблення напруженості між Сходом і Заходом», в 1972 році Віллі Брандт був знову обраний канцлером, проте через два роки був змушений подати у відставку після того, як його особистий референт виявився кадровим розвідником НДР. До 1987 року Віллі Брандт залишався головою Соціал-демократичної партії Німеччини, а головою міжнародного Соціалістичного інтернаціоналу — до дня своєї смерті 8 жовтня 1992 року.
Коментарі
Дивіться також
• Адольф Гітлер — канцлер Німеччини, 1933
• Конрад Аденауер — перший канцлер ФРН, 1949
• Німецька Демократична Республіка, 1949
• Берлінська стіна, 1961
• Канцлер на колінах, 1934 (фото)
• Об'єднання Німеччини, 1990
• Ангела Меркель — канцлер ФРН, 2005