Після прориву Перекопських укріплень у середині листопада 1920 року частини Червоної армії під командуванням Михайла Фрунзе стрімко оволоділи півостровом. Місія більшовизації Криму цього разу була покладена на фанатично відданих діячів Кримревкому, що перебував під контролем Кримського обласного комітету РКП(б). Найбільш сумно відомими серед них стали революціонер-інтернаціоналіст угорського походження Бела Кун та Розалія Самойлова (уроджена Залкінд, партійне псевдо Землячка). Перебуваючи на чолі Кримської партійної організації лише кілька місяців — з 30 листопада 1920 року до початку січня 1921 року — вона отримала прізвисько «Демон» і, назавжди запам'яталася як головна натхненниця червоного терору, що за своїми масштабами нагадував геноцид. За нього у березні 1921 року Землячку нагородили орденом Червоного прапора.
Методи, якими встановлювалась більшовицька влада на півострові, користувалися значною підтримкою в тогочасному кримському керівництві, однак на певному етапі почали боляче бити по іміджу «колиски пролетарської революції». У лютому — березні 1921 року член колегії Наркомнаца РСФРР Мірсаїд Султан-Галіїв, який за вказівкою Москви інспектував діяльність партійної організації Криму, виступив з їх розгромною критикою. Проте ситуація в Криму залишалася напруженою і після зміни партійного і військового керівництва, адже критиковані Султан-Галіївим особи не займалися самодіяльністю, а лише виконували настанови вищого керівництва, зокрема Володимира Леніна і Фелікса Дзержинського.
На заклик Лева Троцького «війна триватиме, доки в Червоному Криму залишиться хоча б один білий офіцер» Бела Кун відреагував у властивій йому манері: «Крим це — пляшка, з якої жоден контрреволюціонер не вискочить. Оскільки Крим відстав на три роки в своєму революційному русі, ми швидко піднімемо його до загального революційного рівня Росії».
Своєрідна «п'ятирічка в три дні» далася великою кров'ю: згідно з висновками Султан-Галіїва, кількість врангелівських офіцерів, яких розстріляли по всьому Криму, сягнула 20-25 тисяч (лише в Сімферополі — до 12 тисяч), а народний поголос збільшував цю кількість до 70 тисяч.
Зважаючи на стратегічне завдання розгортання пролетарської революції на Сході Кремль квапився із визначенням статусу опанованого Кримського півострова. 21 січня 1921 року на спільному засіданні Кримревкому і обкому РКП(б) розглядалося питання «Про політичні взаємовідносини Криму з РСФРР та УСРР», яке завершилося резолюцією: «Визнати найбільш бажаним підпорядкувати Крим безпосередньо Москві в якості окремої одиниці, надати їй назву "Кримська автономна область"».
Боротьба всередині кримської парторганізації оберталася навколо форми автономії: одні бажали відсунути татар на манівці, а інші — створити кримськотатарську автономію, незважаючи на те, що татари являли собою національну меншину. Заключний етап у конструюванні органів радянської влади розпочався з розгляду на оргбюро ЦК РКП(б) питання про стан справ у Криму. 19 вересня 1921 року після вивчення матеріалів двох ворогуючих між собою угруповань кримських керівників оргбюро ЦК прийняло рішення відкликати Івана Акулова з півострова і рекомендувати на посаду голови ЦВК Кримської республіки Юрія Гавена, а на посаду голови РНК — Сахиб-гару Саїд-Галіїва. Колишній чорнороб з початковою освітою, який виріс до голови РНК Татарської АСРР, Саїд-Галіїв був обраний для виконання цієї місії не випадково — майбутня республіка в Кремлі розглядалася як форпост просунення більшовицького проекту на Схід.
18 жовтня 1921 року була прийнята постанова ВЦВК і РНК РСФРР «Про Автономну Кримську Радянську Соціалістичну Республіку», що створювалася як територіальна автономія в складі РСФРР. Її затвердив Всекримський установчий з'їзд рад робітничих, селянських, червоноармійських і червонофлотських депутатів, який працював у Сімферополі 7-11 листопада 1921 року. 10 листопада його учасники одноголосно ухвалили Конституцію Кримської СРР, яка, зокрема, затверджувала російську і татарську державними мовами.
В такий спосіб було підсумовано тривалий етап національно-визвольних змагань у Криму і визначений новий статус регіону в більшовицькій державі. На відміну від напівдержавного утворення Радянська Соціалістична Республіка Тавриди (березень — квітень 1918 року) та Кримської Радянської Республіки (квітень — червень 1919 року), що формально позиціонувалася рівновеликою решті радянських республік і повноправним членом воєнно-політичного союзу радянських республік, утворених на теренах колишньої Російської імперії, Кримська АСРР розглядалася лише як інтегральна частина радянської Росії. В такому статусі вона проіснувала до 30 червня 1945 року, коли після депортації кримських татар Кримська АРСР була перетворена на звичайну область у складі РРФСР.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Радянська Соціалістична Республіка Тавриди, 1918
• Перша національна автономія Росії, 1919
• Попередня угода про створення СРСР, 1922
• Молдавська автономія в складі УСРР, 1924
• Депортація кримських татар, 1944
• Входження Криму до складу УРСР, 1954