У практичному сенсі питання про кордон між радянськими Україною та Росією постало на початку 1919 року. У його визначенні у Кремлі були змушені були спиратися на задекларований у квітні-травні 1917 року Українською Центральною Радою етнографічний принцип, який у листопаді був юридично оформлений ІІІ Універсалом УЦР, однак через складнощі втілення в життя він обмежувався губернськими межами — територією УНР було означено 9 губерній, причому Таврійську — без Криму.
Спираючись саме на визначені ІІІ Універсалом як українські 9 губерній російський Раднарком протестував навесні 1918 року проти введення українсько-німецьких військ на інші етнографічно українські території, насамперед — Курської губернії. І саме губернський поділ став основою для першого розмежування між УСРР та РСФРР, яке було формально узгоджене наприкінці лютого — на початку березня 1919 року. Тоді, незважаючи на належність на початку 1919 року до України низки повітів колишньої Курської губернії, територією УСРР було визнано 9 довоєнних губерній, причому Таврійську — знову без Криму, а Чернігівську — без чотирьох північних повітів (Мглинського, Суразького, Стародубського та Новозибківського), де українці не становили більшості населення.
У 1920 році з економічних (єдність Донбасу) та адміністративно-географічних (близькість до губернського центру) мотивів до Донецької губернії УСРР з центром в Луганську було долучено значну частину колишньої Області Війська Донського, на основі якої згодом було утворено дві округи — Таганрозьку, де переважали українці, та Шахтинську, де переважали росіяни. Саме у такому складі, тобто з Шахтами та Таганрогом, УСРР у грудні 1920 року була вперше визнана радянською Росією незалежною державою, а у липні 1923 року увійшла до складу СРСР.
Одразу після створення СРСР питання кордону знову стало предметом переговорів. Це здавалося логічним кроком, оскільки національний склад населення при територіальному розмежуванні між УСРР та РСФРР був врахований лише на губернському рівні. Як відзначалося у одному із звернень до керівництва СРСР за підписами Афанасія Буценка та Михайла Полоза, «ще при створенні Української Соціалістичної Радянської Республіки постало питання про неспівпадіння етнографічних кордонів України з кордонами 9-ти губерній, у яких українці становили більшість і через це віднесених до складу УСРР. Але в той гострий період громадянської війни, що відбувалася на території УСРР, було не до уточнення кордонів. Було вирішено це питання перенести на пізніший час, коли, по закінченню війни та зміцненню радянського ладу, його можна бути вирішити в усій повноті після детального і спокійного висвітлення збоку етнографічних та економічних даних».
Взявши за основу ці, здавалося б, давно схвалені радянською владою критерії, українська сторона запропонувала приєднати до УСРР частину Курської й Воронезької губерній РСФРР загальною чисельністю в 2 050 956 осіб, 69% яких становили українці. Представники РСФРР виступили проти цього. Комісія ЦВК СРСР винесла компромісне рішення — приєднати до УСРР території із загальною чисельністю 1 019 230 осіб, 58,1% яких становили українці (у зверненні до політбюро ЦК РКП(б) голови комісії Олександра Черв'якова йшлося про територію з населенням 901 000 осіб, з яких українці становили 53%). Серед територій, що підлягали приєднанню, були і Білгородський та Грайворонський повіти Курської губернії.
Рішення комісії, за винятком хіба що приєднання Путивльського повіту до УСРР, опротестували як українська, так і російська сторони. Голова комісії Черв'яков усі їх заперечення вважав немотивованими. Але якщо в аргументах, якими він у листі до політбюро ЦК РКП(б) спростовував позицію української сторони, лунала апеляція до економічних критеріїв (у «неприєднуваних» територіях українці становили навіть більшу частку ніж у «приєднуваних»), то у випадку з російською стороною Черв'яков змушений був визнати: «Протести та особливі думки представників РСФРР безпідставні, оскільки вони, на відміну від українських, жодного принципового обґрунтування не мають. Якщо задовольняти ці протести (йшлося про позитивну реакцію на протест якоїсь із двох сторін — Г.Є.), то краще переглянути питання в бік об'єднання в складі УСРР усіх територій, на яких українці становлять більшість. Це буде і принципово, і політично».
Однак Кремлю навіть такі, обґрунтовані як етнографічно, так і економічно, зміни кордону видалися завеликими, й більшовицьке керівництво вчинило всупереч рішенню комісії та рекомендаціям її голови: були враховані пропозиції лише російської сторони, тобто ті, які, як зауважував голова комісії Олександр Черв'яков «на відміну від українських, жодного принципового обґрунтування не мають». Інакше кажучи, формально начебто не заперечуючи етнографічний критерій, підтримка якому пролунала навіть в резолюції Комінтерну від 24 грудня 1924 року, застосовувати його компартійне керівництво СРСР відмовилось.
Частковим виправленням кордону на північному сході не обмежилися. На виконання звернення російської сторони до Росії було передано території на сході та південному сході УСРР: більшу частину Шахтинської та Таганрозької округ (в останній українці становили абсолютну більшість).
Формальна крапка в питанні про кордон була поставлена ухвалою Президії ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 року «Про врегулювання кордонів УСРР з БСРР та РСФРР», яка так і не пройшла належного за Конституціями УСРР, РСФРР та СРСР затвердження вищими органами влади цих державних утворень. Основними змінами кордону стали з одного боку долучення до України майже усього колишнього Путивльського повіту Курської губернії РСФРР, а з іншого — передача більшої частини Шахтинської та Таганрозької округ УСРР до складу радянської Росії. Загалом до складу УСРР було передано територію, на якій проживало 278 тисяч осіб, а до складу Росії з України — територію з населенням в 478,9 тисяч.).
Певний час українська сторона не вважала ці рішення остаточними. Апелюючи до формально визнаного Кремлем за основний етнографічного критерію, вона і після цієї ухвали ставила територіальне питання. Тези червневого 1926 року пленуму ЦК КП(б)У «Про підсумки українізації» закінчувалися адресованим політбюро ЦК дорученням такого змісту: «Провадити далі роботу в справі об'єднання в складі УСРР всіх межуючих з нею територій з українською більшістю населення, що входять до складу Радянського Союзу».
У грудні 1926 року відбувся Всесоюзний перепис населення. Виявилося, зокрема, що в Таганрозькій окрузі, яка на той час вже була у складі РСФРР, українці становили 71,5% населення. Чимало українців мешкало суцільною смугою у межуючих з Україною районах Курської та Воронізької губерній.
У травні 1928 році Микола Скрипник звернувся в політбюро ЦК КП(б)У з офіційним поданням з приводу зміни кордонів. 18 травня його було розглянуто на політбюро ЦК КП(б)У. Лазару Кагановичу, Власу Чубарю і Миколі Скрипнику було доручено остаточно його відредагувати і адресувати до ЦК ВКП(б). Редагування звелося, головним чином, до відмови від згадок про українські претензії на Північний Кавказ, і, насамперед, на Таганрожчину. Але навіть у такому вигляді клопотання Кагановича, що прозвучало у вигляді прохання поставити на закрите засідання секретаріату ЦК ВКП(б) питання «Про передачу УСРР повітів з більшістю українського населення Курської і Воронезької губерній, у зв'язку з районуванням Центрально-Чорноземної області», виявилося безрезультатним. Кордони залишились без змін.
У лютому 1929 року питання кордонів було озвучено на зустрічі українських письменників з генеральним секретарем ЦК ВКП(б) Йосипом Сталіним. Він дав зрозуміти, що воно вирішене остаточно: «Ми в ЦК двічі вивчали питання і залишили без наслідків. Ми повинні бути особливо обережні, тому що такі зміни провокують величезний спротив з боку деяких росіян».
Після розпаду СРСР визначена ще в 1925 році лінія територіального розмежування між УСРР та РСФРР стала державним кордоном між Україною та Російською Федерацією.
Коментарі
Дивіться також
• Перша конституція радянської України, 1919
• Визнання Росією незалежності УСРР, 1920
• Створення СРСР, 1923
• Молдавська автономія в складі УРСР, 1924
• Розмежування українсько-молдавського кордону, 1940
• Радянсько-польський обмін територіями, 1951