Майбутня королева Франції народилася у Відні й була 15-ю дитиною в родині імператора Франца I Лотаринзького і Марії-Терезії. Важкі пологи матері, поява на світ у час Лісабонського землетрусу, що за лічені хвилини забрав десятки тисяч життів, і вибір хресними короля і королеви Португалії — все це згодом трактували як погані знамення. Дитинство Марії-Антуанетти, що пройшло в літній резиденції Габсбургів замку Шенбрунн, було цілком щасливим — її дуже любили, за виховання і різносторонню освіту дбали добрі вчителі, хоча сама принцеса за свідченнями сучасників мало переймалась навчанням, віддаючи перевагу танцям і безтурботним розвагам.
Стараннями матері в 1769 році 14-літню Марію-Антуанетту висватали за на рік старшого дофіна Людовика, покладаючи на майбутній шлюб великі сподівання, — він мав стати не лише союзом між двома найвпливовішими династіями світу Габсбургами і Бурбонами, але й принести Австрії довгоочікуваний мир у протистоянні з Францією. Після укладення шлюбного договору для принцеси були запрошені вчителі, щоб надолужити її слабкі знання французької, вихователі для підготовки до виконання майбутніх обов'язків королеви й встановлено суворий контроль за її поведінкою: відтепер Марія-Антуанетта спала в кімнаті матері, щоб жодна випадковість чи наклеп не зашкодили її бездоганній репутації.
19 квітня 1770 року у Відні відбулася формальна церемонія одруження, на якій за доручення французького двору нареченого представляв ерцгерцог Фердинанд, і через тиждень Марія-Антуанетта назавжди залишила батьківщину. 7 травня на безлюдному рейнському острівці поблизу Страсбурга пройшла церемонія її прощання з Австрією: Марія-Антуанетта зняла з себе весь одяг, наче залишаючи на нейтральній території все, що належало чужій державі, переодягнулась у все французьке й у Комп'єнському лісі була зустріта королівською родиною і нареченим. Друге одруження пройшло у Версалі, де весільні урочистості тривали з 16 по 30 травня. В останній день свято було затьмарене трагічним інцидентом: під час народних гулянь на паризькій площі Згоди серед переляканого гучними піротехнічними вибухами натовпу зчинилась тиснява, у якій загинуло 139 чоловік.
Сходження 10 травня 1774 року на престол 19-літнього Людовика XVI французьке суспільство сприйняло з ентузіазмом, перебуваючи в очікуванні змін на краще після тривалого періоду релігійних чвар, фаворитизму і військових невдач його діда. Проте, від природи нерішучий і загалом погано підготовлений до управління країною молодий король опинився під впливом недалекоглядних радників, призначені ним урядовці не справились з кризою, що охопила підірвану Семилітньою війною економіку, й у 1788 році Франція виявилась на межі повного банкрутства. Підбурюване політиками суспільство у причинах фінансових проблем винуватило королівський двір і, зокрема, королеву, яка не церемонилася з державною скарбницею, витрачаючи на розваги, азартні ігри і наряди величезні суми, й оточила себе відвертими шахраями та інтриганами, які робили при дворі карколомні кар'єри, шалено збагачаючись державним коштом.
Скликані Людовиком XVI у січні 1789 року Генеральні штати шлях до «встановлення постійного і незмінного порядку в усіх частинах управління, що стосуються щастя підданих і добробуту королівства» бачили в прийнятті конституції, яка б обмежила владу короля, й відкрито виступили проти нього. Спроба протидіяти їм зрештою привела до революції, переходу влади до Національних зборів і фактично домашнього арешту монаршої родини в паризькому палаці Тюїльрі.
Без консультацій з чоловіком, якого все більше охоплювала апатія, Марія-Антуанетта зуміла привернути на свій бік впливового діяча революції Оноре Мірабо, який за щедру винагороду взявся відновити владу короля й домігся повернення Людовику XVI деяких державних повноважень, а після його несподіваної смерті у квітні 1791 року організувала втечу родини з Парижа, яка, втім, через збіг обставин і нерішучість короля завершилась невдало. Таємно листуючись з Віднем, Марія-Антуанетта закликала до війни, невдача Франції в якій дозволила б покінчити з революційними порядками і «відновити християнство». Однак, коли на початку серпня 1792 року в Париж прийшла звістка про перетин кордону австро-прусськими військами, Людовик XVI був звинувачений у готовності підтримати інтервентів. Заклик найрадикальніших революціонерів з числа якобінців взяти монаршу родину в заручники підхопила паризька біднота, і 10 серпня він був заарештований й разом з дружиною і дітьми поміщений у замок Темпль.
Після виявлення серед паперів короля документів, що підтверджували його зносини з іноземними державами, він був усунутий від влади, звинувачений у змові проти волі нації і замаху на безпеку держави, відданий під суд і 21 січня 1793 року публічно гільйотинований на колишній площі Згоди, перейменованій паризькими комунарами на площу Революції. Наступні півроку вони обговорювали подальшу долю дружини «громадянина Луї Капета», яку після невдалої спроби роялістів звільнити підкупом, було вирішено також судити. 3 липня рішенням Комітету громадської безпеки її розлучили з восьмилітнім сином Луї-Шарлем, якого віддали «на перевиховання» шевцю-комунару Антуану Симону, і 1 серпня перевели в тюрму Консьєржи на острові Сіте, де тримали в суворих умовах — ліжко без білизни, грубо збитий стіл, дві табуретки.
Колишню королеву звинуватили у державній зраді, змові з ворогом, марнотратстві, розпусті та інцесті, свідчення про який під тортурами дав її восьмилітній син.
Заслухавши численних свідків, Революційний трибунал, що розпочав своє засідання 14 жовтня, затвердив усі звинувачення, крім останнього, і о четвертій ранку 16 жовтня 1793 року одноголосно виніс Марії-Антуанетті смертний вирок. У камері вона написала прощального листа, переодягнулась у довгу білу сорочку, після чого кат Шарль Анрі Сансон постриг її наголо і надів кайдани на зведені за спину руки.
На площу Революції Марію-Антуанетту повезли у відкритому візку під гучні образливі крики натовпу, що збирався на найбільшу площу міста подивитись на страту. Вже по прибуттю вона висповідалась священнику, що їхав з нею, і зійшла на ешафот абсолютно спокійною, в накинутій на плечі білій хустці і очіпку на голові. Її останніми словами були «вибачте, мсьє, я не навмисно», коли вона випадково наступила на ногу катові, який о 12-15 під радісні крики натовпу опустив лезо гільйотини на шию колишній королеві Франції.
Обезголовлене тіло Марії-Антуанетти поховали у безіменній могилі на розташованому поблизу кладовищі Мадлен, де покоївся її чоловік і загиблі 23 роки перед тим на їх весіллі парижани. Після реставрації Бурбонів, 18 січня 1815 року за розпорядженням Людовика XVIII тіла його брата і невістки були ексгумовані і через три дні урочисто перепоховані в некрополі французьких королів у базиліці Сен-Дені. Зараз точне місце їх поховання невідоме.
Коментарі
Дивіться також
• Імператриця Марія Терезія, 1740
• Король Франції Людовик XVI, 1774
• Повстання санкюлотів, 1792
• Проголошення Французької Республіки, 1792
• Страта Людовика XVI, 1793
• Остання страта на гільйотині, 1977