Після гучної перемоги Богдана Хмельницького над польськими військами в битві під Пилявцями козаки і їх татарські союзники рушили на захід слідом за залишками польських військ, що відступали в напрямку Львова. «Страх і велика тривога впали на всіх горожан, не сила їх описати і висловити, ніхто з тих, хто сам не бував у подібній ситуації, не повірить» — свідчить писар львівського магістрату Самійло Кушевич про атмосферу, що охопила місто, коли його дістались утікачі-«пилявчики», як їх глумливо називали козаки після битви.
28 вересня 1648 року у Львові пройшла нарада, яка обрала командуючим обороною шляхтича Ярему Вишневецького, що «клятвено обіцяв боронити місто Львів, як власність Речі Посполитої…». Проте, коли на оборону було зібрано «…всі клейноди, і золото, і срібло від кляшторів, і костелів, і церков», за які місто найняло на службу 2248 осіб, збільшивши міський гарнізон до 4378 чоловік, Вишневецький з ним і рештою коштів рушив зі Львова, залишивши його без грошей і з двома сотнями військових. Увечері 5 жовтня з листом від нього і на чолі загону чисельністю 50 (за іншими даними — від 60 до 107) чоловік з Краківського воєводства прибув командир драгунів Анжей Ціхоцький, від якого львів'яни дізнались, що князь відбув до Замостя і назад не повернеться.
У ніч проти 6 жовтня в околицях Львова з'явились передові татарські загони і, спалюючи передмістя, до кінця дня взяли місто в кільце. 9 жовтня до них приєдналось військо Богдана Хмельницького, який став табором у Личакові. Наступного дня за його наказом загони Максима Кривоноса і Тугай-Бея захопили укріплені підміські храми і монастирі, після чого почалась підготовка до штурму Високому замку, кам'яної фортеці на горі Бідель (нині — Княжа), найвищій і стратегічно найважливішій місцині в околиці Львова, з якої проглядалось майже все місто і шляхи до нього. Замок обороняв гарнізон з близько ста чоловік під командою бургграфа Яна Братковського, який обстрілами з гармат завдавав козакам і татарам значних втрат.
Розташувавшись на безпечній від Біделі відстані, на Тарнавці (місцевість в районі сучасних вулиць Богдана Хмельницького і Волинської) , на світанку 10 жовтня полк Кривоноса розпочав штурм Високого замку. Першою, під прикриттям татарських лучників, що «посилали хмари стріл з луків», йшла селянська піхота, озброєна косами і дрючками, за нею — загони козаків і татарської піхоти, що возами тягнули обложні драбини. Під захистом рушничного вогню атакуючі кількома хвилями намагались підійти до стін замку, проте жодна з їх семи спроб успіху не мала і надвечір, втративши декілька десятків чоловік, Кривоніс дав наказ про відступ.
11 жовтня почалася новий штурм. Атака була завзятою, козацька піхота швидко пройшла схилами гори до фортечних стін й по драбинах спробувала піднятись на них. Однак замковий гарнізон, який вночі отримав запаси пороху і куль, «боронився добре».
Наступні два дні пройшли у відносному затишші і підготовці до вирішальної атаки, яка почалась 14 жовтня. Спрямувавши удар на головну браму, козакам Кривоноса вдалось захопити зовнішні ворота замку й закріпитись у його в'їзному дворику. Незважаючи на те, що основне фортечне подвір'я залишалось добре захищеним, Високий замок «без крайньої потреби, залишив спочатку пан бургграф» з невеликим загоном, а 15 жовтня, коли, виламавши внутрішні ворота, козаки з татарами зайняли внутрішній двір фортеці, — й решта вцілілих військових, що через бійниці у дальніх мурах вибрались назовні й відступили до Львова. Якщо вірити польським джерелам, то, увірвавшись до замку, полк Кривоноса «жорстоко вбив там понад тисячу вбогого люду обох статей і різного віку», не шкодуючи нікого, «ні православних, ні католиків, ні поляків, ні русинів, ні євреїв. Не боронила від смерті ні віра, ні стать, ні вік. Один страшенний крик розпачу змішався з криками переможців і доносився до мурів міста!».
Втративши останню твердиню, яка захищала Львів, магістрат, щоб уберегтись від розправи, був змушений виплатити Богдану Хмельницькому 220 тисяч злотих (за іншими даними — 365 тисяч), після чого той рушив до Замостя, основної мети походу на Захід, найпотужнішої фортеці Речі Посполитої. Її захищав 5-тисячний гарнізон, проте десь усемеро більше козацько-татарське військо виявилась не готовим ні до тривалої облоги, ні до штурму укріпленого численними бастіонами міста. Через відсутність обложної артилерії, нестачу провіанту і наближення зими Хмельницький погодився на переговори й, отримавши від магістрату 20 тисяч злотих відкупу, через 17 днів зняв облогу й рушив до Києва, у який тріумфально вступив 2 січня 1649 року (23 грудня 1648 року за ст. ст.).
Спроба короля Яна Казимира наступного року ударами з Литви і Польщі придушити повстання Хмельницького, яке крім України поширилось і на південні території сучасної Білорусі, зазнала невдачі: у червні під Збаражем було розбите військо Яреми Вишневецького, а 16 серпня 1649 року під Зборовом — особисто королем очолювана 30-тисячна армія. Наслідком цих поразок стало «Оголошення милості його королівської величності війську запорізькому на пункти, запропоновані в їх чолобитній», якою на території Брацлавського, Чернігівського і Київського воєводств встановлювалась фактична козацька автономія, підтверджена у листопаді надзвичайним сеймом Речі Посполитої.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Битва під Жовтими Водами, 1648
• Битва під Пилявцями, 1648
• Битва під Берестечком, 1651
• Битва під Батогом, 1652
• Переяславська рада, 1654